Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Через місяць, 13 грудня 1943 р., у цій же газеті повідомлялося: «...Наприкінці війни не відступаючі з території Польщі німці вважатимуться головною політично-військовою проблемою, а наступаючі росіяни. І не проти німців ми повинні мобілізувати наші головні сили, а проти Росії... Німці, що будуть відступати перед лицем наступаючих російських військ, не повинні зустрічати перешкоди з польського боку. В умовах, створених евакуацією німців, не може бути, звичайно, мови ні про яке антинімецьке повстання; мова може йти лише про повстання антиросійське»[669]. Подібні за змістом висловлювання в офіційній польській пресі могли б скласти томи.

У 1943 р. одним з польських діячів Мацеєм Ораном було підготовлено брошуру під назвою «Агентура більшовизму під час Другої світової війни», яку рекомендувало Бюро інформації і пропаганди АК для ознайомлення з нею всього особового складу Армії Крайової. У розділі «Основи польської політики», наприклад, зазначалося таке: «...Польща має сьогодні не одного, а двох смертельних ворогів — гітлерівську Німеччину і більшовицьку Росію. Як домовленість між Німеччиною і Росією, так і рішуча перемога одного з наших ворогів у теперішній війні поховали б незалежність Польщі на дуже тривалий час. Тільки поразка обох противників може створити сприятливі умови для відновлення Польщі»[670].

Це були не лише слова. За ними стояли конкретні оперативні плани, докладно розроблені командуванням польського військово-політичного підпілля упродовж 1942–1943 років. Назвемо лише два з них — уже згадуваний план «Osłona» («Прикриття») і план під назвою «Бар’єр». Обидва плани передбачали кілька можливих варіантів розвитку взаємин з командуванням Червоної армії і радянським політичним керівництвом. У разі послаблення СРСР у війні з Німеччиною польська сторона була готова до активної протидії «радам». Якби перемога була на боці Москви, а Червона армія вступила на польські довоєнні землі, то тоді залишалося сподіватися на політичне врегулювання всіх пов’язаних з таким вступом проблем між представниками вищої польської і радянської державної влади. До часу врегулювання територіальної суперечки з Москвою АК мала залишатися у підпіллі[671].

План «Бар’єр» навіть допускав можливість укладання між СРСР і Німеччиною тимчасового перемир’я, а також перекидання останньою своїх сил на Захід для боротьби з англо-американськими союзниками Польщі. За будь-яких обставин поляки дуже розраховували у справі протиборства з Москвою на військову і політичну підтримку з боку своїх західних «альянтів»[672].

Підполковник Ківерський інформував ГК АК про те, що радянському командуванню добре були відомі і чисельність дивізії, і її розташування. І він не помилявся. Зацитуємо один з численних радянських документів з цього приводу, який, з одного боку, демонструє ставлення Москви до поляків, а з іншого — свідчить про те, що у складі 27-ї Дивізії були агенти НКДБ.

У звіті наркома держбезпеки УРСР С. Савченка від 28 березня 1944 р. повідомлялося: «Керівник опергрупи 4-го Управління НКДБ УРСР “Юхно”, який діє у тилу противника на території Волинської області, повідомив, що польським емігрантським урядом у Лондоні, зокрема командувачем польських збройних сил генералом Соснковським у 1943 р. в західних областях України і Білорусії, створені польські збройні загони ПЗП (Polski Związek Powstańczy), які готують кадри для війни з СРСР за створення “Великої Польщі”. Ці загони мають директиву розпочати війну з СРСР нібито за вказівками Англії та Америки після розгрому німців Червоною армією. Військовий центр ПЗП Волинської області знаходиться в містечку Купичів Турійського району Волинської області. Дані про ПЗП опергрупі НКДБ УРСР повідомлені агентом опергрупи “Воронова”, який є командувачем роти 50-го ковельського полку військ ПЗП, і підтверджені допитом мешканця Турійського району поляка Закржицького.

Збройними силами ПЗП на Волині командує майор на прізвисько “Оліва”, надісланий з Англії. Після зайняття Рівного частинами Червоної армії в підпорядковування “Оліви” прибув 24-й піхотний рівненський полк поручника “Бомби”. Дислокується 24-й полк у с. Ревушки Турійського району. На території Ковельського, Луцького, Турійського, Володимир-Волинського районів дислокується 55-й піхотний полк ПЗП (полку з такою нумерацією в польській дивізії не було. — І. І.). Командує полком майор “Коваль” 3-й батальйон 55-го полку знаходиться під командуванням поручника “Ольгерда” (має назву “Кривава Луна”). Особовий склад батальйону одягнутий у кашкети російського покрою і кубанки. Батальйон займається розгромом українських сіл і знищенням мирного населення. Під час нападів на українські села, згідно з наказом, особовий склад батальйону переодягається у партизанський або червоноармійський одяг і видає себе за червоних партизанів. Погроми українських сіл здійснюються там, де за даними ПЗП передбачається просування радянських підрозділів. Цим польські націоналісти намагаються загострити відносини між українським населенням і радянськими військами і тим самим ускладнити діяльність останніх»[673].

Відповідно до домовленостей з радянськими військовими 27-ма Дивізія мала прикривати ліве крило Червоної армії, що наступала на Ковель, сковуючи німецькі сили на півдні, південному заході від Ковеля, а також у районі Володимира-Волинського. Крім того, їй було доручено утримувати зв’язок і постійну переправу через Буг, якою користувалися радянські загони, що здійснювали рейди на територію Генерал-губернаторства. До 1 квітня угруповання «Громада» евакуювалося на лівий берег Турії, ближче до Любомля, де радянських військ ще не було. Цей маневр польських загонів привернув до себе увагу німців.

Починаючи від 2 квітня на польські позиції по лінії Замлиння — Штунь — Чмикос — Землиця — Пустинка — Ставочки — Ставки — Овлочим німці розпочали наступ. До 9 квітня тривали тяжкі бої в селах Замлиння, Штунь, Чмикос, у результаті яких батальйону «Ястреба»