Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Вам що, не вистачає жінок?

— Ви жартуєте, а моя куховарка поїхала, і я шукаю іншої. Інколи серед цих біженок трапляються варті уваги…

— Там є кілька жінок, але вигляд у них жахливий. Одягнені в лахміття, брудні і наче зачумлені…

— Пізніше піду туди, може, щось підшукаю…

Малвіна не з'являлася у воротях, і Жозуе починав помітно нервувати. Насіб повідомив:

— Дівчинка зараз на набережній. Вона нещодавно попрямувала з подругами саме туди..

Жозуе миттю розрахувався і встав з-за столика. Насіб довго ще стояв на порозі бару, спостерігаючи його швидкі кроки — мабуть, таки добре почувати себе закоханим. Мабуть, коли дівчина не зважає на тебе, вона стає ще бажанішою. Рано чи пізно таке кохання все одно має завершитися шлюбом. Глорія з'явилася у вікні, очі Насіба спалахнули. Якщо тільки полковник її колись покине, всі ільєуські чоловіки кинуться полювати на неї. Але й тоді йому, Насібові, не володіти нею, заможні полковники цього не дозволять.

Таці із солодощами і закусками нарешті принесли, любителі аперитивів тепер не ремствуватимуть. Проте не може ж він платити такі шалені гроші сестрам Дос Рейс. Як тільки надвечір зміліє потік відвідувачів, він неодмінно сходить подивитися на переселенців. Хто знає, а може там йому поталанить знайти куховарку?

Раптом пообідня тиша була порушена шумом і криком. Капітан, не зробивши ходу, закам'янів із шашкою в руці, Насіб ступив крок до виходу. Гамір наростав.

Негреня Туїска, що продавало солодощі сестер Дос Рейс, примчало з набережної, тримаючи тацю на голові. Воно щось гукнуло, але ніхто нічого не второпав. Капітан і Доктор зацікавлено озирнулися, відвідувачі повставали з місць. Насіб побачив Жозуе і з ним ще кількох людей, що поспішали до набережної. Нарешті йому вдалося розібрати слова негреняти Туїски:

— Полковник Жезуїньйо убив дону Сіньязінью і лікаря Осмундо! Скільки там крові!..

Капітан відштовхнув столик з шахівницею і вибіг з бару. Доктор кинувся за ним. Після миттєвого вагання Насіб і собі поспішив слідом.

Звістка про вбивство поширилась по місту з блискавичною швидкістю. На пагорбі Уньан і на пагорбі Конкіста, у фешенебельних віллах на узбережжі і в халупах Острова Змій, в Понталі і в Мальядо, в пристойних будинках і в будинках розпусти — скрізь обговорювалась ця жахлива пригода. До того ж був базарний день, і до міста наїхало чимало люду з провінції — з висілків і з плантацій, всі хотіли щось продати і щось придбати. В крамницях, в бакалійних лавках, в аптеках, у лікарських кабінетах, у конторах адвокатів і в конторах по експорту какао, в соборі святого Жорже і в церкві святого Себастьяна тільки й мови було, що про вбивство.

Особливо багато гомоніли про це в барах, де, як тільки стало відомо про цю пригоду, одразу зібралося безліч люду. Не був винятком і «Везувій», що знаходився неподалік від трагічного місця. Біля будинку дантиста — невеличкого бунгало на набережній — юрмились цікаві. Поліцейський, що стояв біля дверей, давав пояснення. Люди оточили розгублену і перелякану покоївку і випитували подробиці. Дівчата з монастирської школи, охоплені якимось хворобливим екстазом, ходили по набережній групками, перемовляючись пошепки про подію.

Вчитель Жозуе скористався з нагоди, щоб підійти до Малвіни, він нагадав дівчатам про долю уславлених коханців: Ромео і Джульєтти, Елоїзи і Абелара[69], Дірсеу і Марілії[70].

Потім всі, хто був біля будиночка дантиста, опинилися в барі Насіба, столики було зайнято, розпалювались суперечки. Всі одностайно виправдовували фазендейро, і не почулося жодного голосу — навіть на церковній паперті — на захист бідної чарівної Сіньязіньї. Полковник Жезуїньйо знову підтвердив славу сильної, рішучої, хороброї і чесної людини, що він, між іншим, не раз доводив ще в часи боротьби за землю. Подейкували небезпідставно, мабуть, що чимало хрестів на цвинтарі і обабіч шляхів з'явилося завдяки його жагунсо, слава про яких живе ще й до сьогодні. Полковник не лише вдавався до послуг жагунсо, а й командував ними особисто в таких славнозвісних баталіях, як сутичка з людьми покійного майора Фортунато Перейри на перехресті Боа Морте і на небезпечних дорогах Феррадаса. Полковник Жезуїньйо був людиною вольовою і хороброю.

Жезуїньйо Мендонса, що походив з відомої в Алагоасі родини, прибув до Ільєуса ще зовсім юнаком. Боротьба за землю була тут саме в розпалі. Він корчував сельву і садив плантації, зі зброєю в руках виборював своє право на землю, його володіння поступово розширювались, його ім'я вимовлялося із все більшою повагою. Він одружився з Сіньязіньєю Гуедес, красунею зі старовинної ільєуської родини, котра отримала в спадщину після смерті рідних какаові гаї в районі Олівенси. Сіньязінья була майже на двадцять років молодшою від чоловіка, любила гарно одягнутися, охоче брала на себе організацію церковних свят на честь святого Себастьяна і доводилась, окрім всього, ще й далекою ріднею Доктору. Вона місяцями жила на фазенді і ніколи за всі роки подружнього життя не дала численним міським пліткарям жодного приводу для лихослів'я. І ось, як грім з ясного неба, в тихий час сієсти полковник Жезуїньйо Мендонса розрядив свій револьвер в дружину й коханця, схвилювавши все місто, немовби знову на мить відтіснивши його в призабуту епоху кровопролить. Навіть Насіб забув про те, що йому слід шукати куховарку. Капітан і Доктор облишили свої політичні справи, а полковник Раміро Бастос перестав думати, нарешті, про Мундіньйо Фалкана. Звістка