Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ліки від страху 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліки від страху"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліки від страху" автора Аркадій Олександрович Вайнер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116
Перейти на сторінку:
вийде, а ви їдьте в об'їзд — до будинку.

Водій увімкнув велике світло, воно струмувало голубуватими краплями дощу. Я розбігся, щосили відштовхнувся і перелетів через чорноту канави, впав, підвівся і в світлі автомобільних фар побачив Позднякова.

Вони задкували від Позднякова асфальтовою доріжкою — їм бігти було нікуди, та, видно, вони й не збиралися бігти, а задкували, щоб вибрати момент зручніший — завалити Позднякова вже назовсім. Потім вони наважились: один з них пронизливо крикнув, обидва кинулися на Позднякова одночасно, і відстань між ними була мізерна — метрів п'ятдесят, але мені її треба було ще пробігти, і ці кілька секунд перетворились на вічність. Поздняков присів і збив одного з ніг, проте другий вдарив його по голові, і навіть звідси, на бігу, я почув цей надсадний різницький «хек!», з яким звалився удар на голову дільничного. Поздняков устояв, не впав, широким замахом відкинув його. Мені було видно, як щось чорне залило обличчя Позднякова, ніби розбився об його голову слоїк з чорнилом, і не зразу здогадався, що кров у темряві чорна.

Рукавом змахнув Поздняков кров з обличчя і, перехопивши руку бандита, вдарив його, підтягнув до себе ближче і вже не відпускав. Він бився з бандитами, як працював, — по-селянськи спокійно, акуратно, не допускаючи в цій відповідальній справі ані найменшого нехлюйства.

— Пістолет! Пістолет у них! — кричав я йому несамовито на бігу.

Поздняков завалив у цей момент другого, провів долонею по обличчю, глянув на залиті кров'ю руки і спокійно сказав:

— У мене він. А не в них. Побавилися — годі… — І показав мені воронований «Макаров», який тьмяно блиснув.

З'явився Чигаренков на машині. Поздняков підняв із землі за комір кремезного бандита і сказав:

— Пивка не хочеш? А то почастую. Твою матір… сволота!

Під'їхав автобус МУРу, оперативка із сто шістдесят сьомого відділення, на пустирі стало гамірно, з вікон будинку висувалися мешканці, снували якісь люди, міліціонери саджали затриманих у машини, експерт-медик перев'язував Позднякову голову, завивали двигуни, і мене раптом охопило відчуття радісної порожнечі, відчуття волі й виконаних якихось не дуже навіть зрозумілих, проте дуже важливих зобов'язань.


Заарештованих допитували одночасно в кількох кабінетах. Від збудження і втоми у мене був дивний стан — паморочилось у голові, шуміло у вухах, хитало, мов п'яного. Я сідав на стілець поруч із слідчим, слухав кілька хвилин допит, потім вставав і йшов у другий кабінет, виходив на сходову площадку, де стояв самотній, забутий усіма в метушні Поздняков у білій марлевій чалмі, що незворушно курив свої сигаретки «Прима». Щось він говорив мені, але через гудіння у вухах я погано чув. Потиснув йому руку й пішов до себе. В коридорі зустрів Шарапова — не втерпів, теж приїхав. Він мені сказав щось, але, наче в німому кіно, я вловив лише, як безгучно ворушаться його обвітрені губи. Гули, гули на різних нотах голоси…

— Мій брат Степан Танцюра працював експедитором в артілі «Рибалка-спортсмен». Він знав усі їхні махінації і розповів про них Борисові, який придумав шарашити сім'ї засуджених…

— Борис показав мені непомітно дільничного. Я підійшов і запропонував йому квиток. Коли в перерві я вийшов, мене під трибуною вже чекай Борис з отруєним пивом. Ще попередив «Дивись не переплутай»…

— Ми з Колькою Танцюрою дотягли попід руки його до газону й там кинули під кущами. Мені здалося, що він уже помер…

— Борис попросив мене дістати йому хімікат, який руйнує папір, а я йому дала суміш з перекисом бензоїлу, яка на світлі активно окислює целюлозу…

— Борис пояснював, що потерпілі бояться міліції більше від нас і заявляти про розгони не стануть…

— Борис дав мені адресу будинку й номер червоного «жигуля» і велів приклеїти в паз заднього буфера пакетик. Я і приклеїв уночі…

— Де шукати татарина цього, Рамазаиова, нам написав з колонії Степан Танцюра. Ми за його дружиною і подалися на дачу, в Кратово…

Я причинив за собою двері в кабінет, сів за стіл і відчув, як утома навалилася на мене океанською товщею. Пливли в голові якісь обличчя, слова, безгучно розмовляв зі мною Лижин, скаржився мені Благолєпов, шукав підтримки Хлєбников, несамовитів Панафідін, щебетала дружина його Ольга, скрипів зубами почорнілий з горя і приниження Поздняков, і руйнувалася на очах кам'яна стіна непохитної душі Ані Желонкіної, в німому жаху плакала кохана Лижина.

Кохана Лижина…

Ось звідси почалася багато років тому ця історія. З її любові і її хвороби йде відлік часу. Вона дала Лижину сили й зухвалість. А я її ніколи не бачив. Жінку, заради якої вчений зробив велике відкриття.

Пронизливо затріщав телефон. Я зняв трубку.

— Тихонов? Це Хлєбников говорить.

Я подивився на годинник — двадцять хвилин на четверту.

— Дзвонив вам додому — піхто не відповідає, і я вирішив подзвонити сюди.

— Слухаю вас, Лев Сергійович.

— Лижин опритомнів. Якщо хочете, можете зараз приїхати.

І кинув трубку.


… Добрі люди перевезли мене в Базель, і місяць лежав я в постелі без сил, рятуючись від смерті їхніми турботами. Зцілений мною канонік Ліхтенфельс замість обіцяних ста гульденів надіслав соборним служкою шість монет, на них я і харчувався.

У слабості тілесній і душевному відчаї думав я про те, що на мені теж печать провини за смерть Азрієля. Негоже було мені ховатись, і, якщо прийняв він гордо смерть мученицьку, належало й мені теж зійти на вогнище.

Що ж зупинило? Розгубленість? Малодушність? Здоровий глузд? Чи це був звичайний страх? А може, надія на відомщення?

І вирішую я дати їм останній бій. На третій день страсного тижня піднімаюсь і, заточуючись від слабості, йду в магістрат. Не давши мені вимовити й слова, Наузеи грюкнув кулаком по столу:

— Не надумайте скаржитись мені на добрих моїх городян! Ви зуміли зіпсувати стосунки з усіма достойними людьми в Базелі. І

1 ... 115 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліки від страху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліки від страху"