Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 334
Перейти на сторінку:
час був інтернований у таборі в м. Щипйорно. Душпастирював при соборі у Володимирі-Волинському, вів активну діяльність задля українізації Православної Церкви на Волині. На початку 1927 р. призначений ректором духовної семінарії в Кременці, але вже в квітні 1930 звільнений з посади. У жовтні 1931 р. заявив про перехід до Греко-Католицької Церкви, за що митрополит Діонісій (Валединський) оголосив йому анафему. Невдовзі переїхав у Львів, де став парохом одної з церков та викладачем Богословської академії. У 1944 р. заарештований радянською владою й ув’язнений у сибірських таборах, де став об’єктом бойкоту з боку російських православних священиків через “варшавську анафему”. Помер в ув’язненні у 1948 р. Про нього див.: В. Т. Борщевич. Митрофорний протоієрей Петро Табінський // Науковий вісник Волинського національного університету. Історичні науки 11 (2008) 91–97. ">[592], але він боявся признаватися до мене.

Рано мене вивели до вахти на етап, але пізніше завернули, бо тим етапом відправляли кількадесять бандитів, і “опер” боявся прилучувати мене, щоби мене по дорозі не вбили. Мене завернули назад до барака, але по кількох днях знову визвали і разом з двома закованими бандитами вивели на вахту. Вправді, і “опер”, і нарядчик обіцяли мені, що я буду їхати підводою до Маріїнська, але конвой прилучив мене до тих закованих бандитів і казав іти серединою дороги, в болоті по коліна. А коли я дуже знемігся, то бандити домагалися, щоби він взяв мене на підводу, бо вони хочуть на вечір зайти до Маріїнська. Конвой казав мені, щоби я дав йому якісь речі, але я не мав що йому давати. Ці два бандити перед кількома днями вбили двох своїх суперників в ляґрі і за це їх, скованих, відправляли до Маріїнська. Чув я, як вони питали конвоя: “А подохли они?” — “Нет”. — “О, жалко!”[593] — сказали. Вечером ми добились до Маріїнська, і конвой оставив мене в Маріїнську на возі, а сам пішов додому, до жени. Я давав йому сорочку, але він вже не хотів брати. Зразу він не знав, хто я, а опісля вже пізнав, що то інший в’язень, і набрав довір’я до мене.

У ляґрі прийшов сейчас до мене давній знакомий інженер Зубрицький, бо він за той час вже дістався до головної канцелярії, та й сказав мені, що нема мови про якесь задержання в ляґрі в Маріїнську, бо то є таке зарядження московської централі. Я вправді був ще в начальника ляґра, але він повторив мені те саме. Від інженера Зубрицького я довідався, що єпископ Чарнецький вже поїхав на Печору, тому що я спізнився зі своїм приїздом. Він не здавав собі справи з грози положення, що тамтуди збирають всіх католицьких священиків, і що Печора — це найгірший ляґер після Колими і Норильська. Полярія, вічна мерзлота, пів року день, а пів року ніч. Зі мною мав би їхати о. Осадца, який також представляв собі Печору рожево, хоч воно й добре. Мені радив інженер Зубрицький повіддавати найменші ляґерні речі, бо мене в дорозі обкрадуть дочиста конвої і злодії, а якщо є казьонна річ, то опісля “за промот” (що я продав ту річ) жадають платити вдесятеро її вартости. Очевидно, я так і зробив, та й позбувся навіть власних речей, які могли в дорозі забрати злодії. Були там в ляґрі деякі з Далекого Сходу, які урядилися досить вигідно, а передусім ті, що пішли на розвідчу службу.

Вечором відвезли нас на залізницю. Було дуже темно, як ми переходили через рейки, якими їхав поїзд у повній скорості. І то була велика ласка Божа, що конвой струтив нас з рейок, та й ми спасли життя. Було це в місяці червні. В заквагоні з’явилися негайно злодії, що забирали від в’язнів все, що хотіли, заосмотрені в ножі і тому подібне. Бандит обікрав до найменших речей і своїх односельчан та забрав від них навіть папіроси. Між ними були хлопці 15-16-літні, які плакали, як діти, їхали ми в холоді і голоді кілька днів аж до Кірова[594]. Там нас висадили і пішки по болоті погнали кілька кілометрів до ляґра. В ляґрі мене пізнав о. Петро Леоні (італійський єзуїт)

1 ... 113 114 115 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"