Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

- Чи згодна ти, Ліє, взяти за чоловіка Адама? - запитав весільний реєстратор Лію, на що вона швидко відповіла:

- Так.

Знову плачу. Чорт, і плювати, що у мене потече макіяж. Я ж не кожного дня видаю найкращу подругу заміж.

Я відчула дотик до моєї руки. Дейв помітивши те, як я розчулилася, ніжно взяв мене за руку. Я підняла на нього заплакані очі й побачила той самий, сповнений любов'ю, погляд.

- Чи згоден ти, Адаме, взяти за дружину Лію?

Не задумуючись, хлопець відповів:

- Згоден.

У голові промайнула думка про те, що я б також хотіла стояти з ним перед вівтарем, міцно тримаючись за руки й промовляючи клятви, як наші друзі. Але якщо Дейв ще не готовий до такого кроку, то я готова терпляче чекати. Так, як він колись чекав на моє признання...

- Тоді з цього моменту я оголошую вас чоловіком і дружиною. Наречений, ви тепер можете поцілувати свою наречену, - сказав чоловік, і Лія з Адамом скріпили свій новостворений союз поцілунком, а ми всі радісно заплескали у долоні.

Після цього ми, свідки, і наші молоді поїхали кататися на кабріолетах по Вашингтону. Потім ще була невеличка фотосесія. Дивлячись на Адама з Лією, які позували для фото, я зробила висновок, що вони найкращі та найкрасивіші молодята, яких я коли-небудь бачила. Потім нас з Дейвом також запросили до знімка. Я потягла його за руку, пригортаючи у свої обійми, поки нас, таких щасливих, фотографували напам'ять.

Багато пройшло часу з того самого моменту....
Зразу після виписки з лікарні, ми з Дейвом розповіли про мій шантаж нашим батькам. Вони були шоковані й багато разів ставили питання про те, чому ми не попросили допомоги у них. Але розуміючи, що зараз пізно щось доводити нам, просто змирилися і дякували Богу, що все обійшлося принаймні без жертв. Щодо наших стосунків вони не були здивовані. Навпаки, коли я і Дейв призналися, що хочемо бути разом наші батьки були раді й зовсім не проти. Хоча до того, мій тато деякий час ображався на мене, що я приховувала від них свої почуття. Проте зараз він щасливий, бо бачить щасливою мене.

Тато разом з містером Паркером створив власну спільну компанію у сфері логістики. Але про свою систему банків він теж не забуває.

Паркери таки скоро переїхали у новий будинок. Ми з Дейвом деякий час жили порізно і це було нестерпно важко навіть при тому, що ми зустрічалися щодня. Це підштовхнуло нас до рішення знову жити разом, проте вже без батьків. Рік тому Дейв купив нам величезну квартиру майже у самому центрі Вашингтона. Так само зробили й Лія з Адамом. Ми тепер не тільки друзі, а й сусіди.

Варто згадати й про те, що я подружилася з Ніколасом. Він також недавно одружився і переїхав у Нью-Йорк, де живе його дівчина. Відтоді ми не бачилися з ним, але часто переписуємось. Він уже місяць кличе нас з Дейвом у гості, тому, скоріш за все, після весілля ми приймемо його пропозицію. Виявилося, що Ніколас у ту ніч дуже допоміг нам. Він зв'язався з поліцією, де працювали його знайомі, і вони швидко змогли знайти Майка і тих бовдурів. Тепер вони всі сиділи у в'язниці, відсиджуючи свій немаленький термін.

У травні ми з Лією склали всі підсумкові екзамени, захистили диплом і мали змогу називати себе юристами. Але я не пішла працювати по професії. Я редагую статті у популярному місцевому журналі про моду і зірок. Можливо колись у мене буде своя колонка, де я зможу публікувати свої статті, але зараз я ще вчуся.

А Дейв досі працює разом зі своїм батьком і з моїм.  Це приносить немаленький дохід у наш бюджет, бо у компанії він вже має свою певну посаду. Якщо йому подобається ця справа, то я повністю підтримую його у рішенні залишитися.

Ось так все й було...

Зараз ми вже сидимо у ресторані. Лія з Адамом танцюють свій перший подружній танець. Вони довго вчилися цьому вальсу, і в них чудово вийшло. Далі були спільні танці, фото, банкет, і все по кругу... Всі веселилися і насолоджувались атмосферою свята. Ми з Лоттою і Нікою навіть раз викрали Лію. І поки хлопці шукали нас, ми встигли нишком випити дві пляшки шампанського. Було весело.

Свято підходило до свого логічного завершення. Наречена вже зібралася кидати букет і поки я піднялася з-за столу, щоби піти на це дійство, помітила, що Лія перешіптується про щось з Адамом та Дейвом у кутку.

Цікаво, про що вони говорять без мене?

Лія швидко відійшла від них і запросила дівчат стати позаду неї. Вона особливо уважно прослідкувала за мною. Я стала недалеко від неї й подруга схвально кивнула.

Така ідіотська традиція, але, чорт, досі цікава.

Я приготувалася, підіймаючи руки вверх. Лія замахнулася декілька разів, дражнячи нас, але раптово при вирішальному замаху вона різко обернулася і підбігла до мене вручаючи букет просто мені у руки. Я незрозуміло витріщилась на неї. Тільки-но хотіла запитати, до чого такий жест, як вона сказала:

- Нічого не говори, просто повернись.

І після цього відійшла від мене, наближаючись до свого чоловіка, який стояв збоку і показав мені жестом, щоби я повернулася.

Так, це все дуже дивно...

Я з острахом обернулася і мій погляд зразу впав на Дейва, який повільно опустився переді мною на одне коліно, тримаючи маленьку червону коробочку у руках. Я широко розплющила очі, усвідомлюючи, що зараз буде. О, Боже...