Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Сиджу у гарному домі, читаю книгу і ні чорта не розумію. Справжнісінька принцеса у високій вежі. Срана Рапунцель! 

Та яку б я казочку не прокручувала у своїй голові, моя з ними схожість тільки те, що немає можливості висунути свого носа за межі будинку. 

Гуляю подвір'ям здебільшого у компанії охорони чи хатньої робітниці, яка люб'язно мене вигулює! Критично рідко Стас. Про Дороніна взагалі мовчу. У чоловіків практично немає вільного часу — вони завжди у роботі. Добре, що хоча б трапезуємо разом, а то я б їх так і не бачила протягом дня. 

А от вночі…

До жодної принцеси вночі не пробирались принци по черзі! І не доводили її до солодкої непритомності. 

Хоч і кожного разу я згорала, наче фенікс, але тішило те, що сон не забарився і швидко поглинав мій змучений розум. Найцікавіше починається, коли я прокидаюсь. Думки! Це найбільші вороги!

От і зараз. Сиджу у м'якому кріслі, гортаю сторінки, напевно, цікавої книги, а букв не бачу — одні судження і намагання зловити за хвіст вихід зі становища.

Спершу я себе страшенно ненавиділа, адже неправильно спати з двома так, як роблю це я, але не можу інакше. Важко обирати, якщо ти кохаєш обох. 

І навіть нікому не розповіси, не попросиш поради, адже засміють від нерозуміння. Просто хто не був на моєму місці, попросту не зрозуміють, як це — кохати обох, хотіти належати обом. 

Непросто, але я з цим змирилась.

Усвідомлення того, що саме я хочу від життя у майбутньому і як знайти вихід із ситуації минуло доволі неочікувано — я стала більш ніж щасливою. 

Після того, як три дні тому Андрій прийшов до мене, довів до білих зірочок перед очима й одразу ж зник, я поривалась піти та поговорити з ним. Зізнатись у всьому і нарешті вирішити все, але так і не наважилась.

Так і заснула, не визначившись: іти, чи ще не час?

А тоді мене таки вигуляли в місто, а по приходу додому у мене з'явилося рішення: я отримаю їх двох одночасно, а потім просто піду, залишивши з собою їхню частку. 

Це рішення далось мені непросто, адже серце рветься від того, що скоро наші стежини розійдуться. 

Розумію, що від них не втечеш, та варто спробувати. Вони не всесильні, врешті-решт.