Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер 📚 - Українською

Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зрада. Ціна пробачення" автора Ая Кучер. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 114 115 116 ... 169
Перейти на сторінку:

- Ні. Немає бажання зараз із ним розбиратися.

- Можна тоді ще одне останнє-приостаннє запитання? - прошу, включивши жалібний погляд. Мої думки безладно скачуть. Мирон закочує очі, але киває. - Коли Діма зняв для мене квартиру? Або не для мене...

- Для тебе.

- Ти казав, що не питав.

- Дізнався постфактум. Діма зняв уранці того дня, коли ви потрапили в аварію. А потім я виявився виннуватим.

- Винуватим?

- Ну, Діма в досить грубій формі уточнив, чи додумався я до того, що квартира призначалася тобі. Добре, що я тоді перехопив тебе і все зрозумів. Інакше не уявляю, де б ти ночувала.

- У готелі.

Я легковажно відмахуюся, закриваючи ще одну прогалину у всій історії. Отже, Діма справді намагався піти мені назустріч і шукав нове житло.

Невимушена атмосфера розвіюється після дзвінка, складно повернутися до минулих розмов. У повітрі ніби повисає недомовленість, і з кожною секундою тисне все сильніше.

Кидаю погляд на телефон, перевіряючи час. Напевно, час розходитися. Уже північ, на телефоні вискакує нове повідомлення. Пробігаюся по ньому швидкоплинно, а потім завмираю.

- Ой, - прикушую губу, кидаючи погляд на Мирона. - Чорт.

- Що вже сталося?

- Хтось став страшенно старим, - шепочу ніби секрет, а потім усміхаюся. - З днем народження, Мироне! Залишайся таким же приставучим і нахабним завжди.

- Не переживай, мої підколи ніколи не застаріють.

- Насправді, я бажаю тобі найкращого. Щастя, в чому б воно для тебе не полягало. Можу вставити свічку в кекс. Загадаєш бажання. Чи нічого не придумав?

- Та ні, - дивиться прямо мені в очі. - Є в мене одне бажання.

Я терпляче чекаю, коли Мирон озвучить бажане. Навряд чи він просто так про це заговорив. Але замість відповіді чоловік нахиляється до мене ближче, переходить на шепіт:

- Я хочу, - пауза. - Щоб ти хоч раз визнала мою правоту, а не сперечалася з упертості.

- Перепрошую, це бажання недоступне, - хихикаю, штовхаючи чоловіка в плече. - З варіантів є єдиноріг і метелики.

- Як жорстоко. Не можеш зробити мені послаблення у свято?

- У всього в цьому світі є призначення, Мирон Георгійович. Моє - сперечатися, і не давати тобі почуватися найрозумнішим і найдотепнішим. Твоє - діставати мене і вічно ображати.

- Я тебе не ображав.

- Ну, близько того. Твої жарти навряд чи можна було назвати нешкідливими.

- Які уже є.

- Я, так уже бути, витрачу своє бажання на день народження на те, щоб ти змінився.

- І буде той самий вибір. Єдиноріг або метелики.

Я давно перестала рахувати наші перепалки та хто лідирує, але відмовляюся визнавати, що Мирон виривається вперед. Перекручувати мої відповіді - не рахується.

Це безглуздо, але я справді знаходжу тонку свічку в шухляді, встромляю її в кекс. Шварц сам на це погодився, тож нехай тепер не скаржиться. Хапаю напівпорожню пляшку вина і повертаюся до чоловіка.

Потрібно закінчувати. Алкоголь взагалі шкідливий, я не схвалюю такого. Просто сьогодні... Можна, якщо трохи. Усі ми тут дорослі люди, а дехто певний взагалі моторошно старий.

Тридцять два роки - не жарти.

- І що ти загадав? - запитую, спираючись на спинку дивана, коли Мирон задуває свічку. - Відкрити ще тринадцять фірм?

- Не можна ж озвучувати. Я все ще безнадійно очікую, що моє бажання збудеться.

- Сподіваюся, що так і буде. Ти, напевно, не так хотів зустріти свій день народження. Я все одно відчуваю провину, що затягнула тебе до себе. Ти міг десь святкувати...

- Справді, затягнула, - голос Мирона сочиться сарказмом. - Проти волі заманювала до себе. І нагодувати вечерею - це взагалі вгору блюзнірства. А якщо серйозно... Мене все влаштовує. Давно так добре не сидів із кимось.

- Я думала, що з твоїм графіком ти часто десь буваєш.

- Буваю. Але зазвичай мої вихідні досить нудні. Мені вистачає постійних зустрічей з інвесторами та клієнтами, сил на комунікацію з іншими майже не залишається.

- Раніше ви з Дімою часто кудись вибиралися.

- Ах, ця молодість. Ну, наші стосунки давно не такі хороші, як були колись.

- Через те, що у вас не вийшов спільний проєкт?

- Не тільки.

Я давно помітила, що дружба Мирона і Діми дала тріщину. Але чоловік відмахувався, як зазвичай, а я не лізла надміру. У мене було чергове відрядження в лікарню, з ризиком передчасних пологів. Пріоритети трохи змістилися.

Пересмикую плечима, коли думаю про чоловіка і його безглузді претензії. Якби Руслан потребував мене, то я б уже знала. Як у день, коли в сина почав різатися перший зубок - мені зателефонували тієї ж секунди.

А де тоді був Нємцов? За сотні кілометрів, знову на своєму заводі. Ще й половину нашої розмови намагався ревнувати мене до Мирона, який тоді допоміг.

1 ... 114 115 116 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"