Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство 📚 - Українською

Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство" автора Колектив авторів. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 114 115 116 ... 174
Перейти на сторінку:
про нерівномірне заселення різних смуг України. Сприятливіша для землеробства лісостепова смуга, а для скотарства степова були заселені значно щільніше від поліської. Велика концентрація населення спостерігається на багатих якісним кременем, металевими рудами, солями тощо Волині, Прикарпатті, Донбасі.

Важливим чинником зміни чисельності та складу населення є міграції.

На теренах України за доби бронзи можно виділити кілька міграційних хвиль, які значно вплинули і на чисельність, і на склад населення. До найдавніших міграцій бронзової доби відносимо просування племен катакомбної культури, яке спричинилося до зміни типу пам’яток та збільшення населення, особливо у степовій частині України. Навіть приблизні підрахунки дають підставу стверджувати, що завдяки пришельцям-катакомбникам чисельність населення у степовій смузі як мінімум подвоїлася.

Більш пізня міграційна хвиля пов’язана з просуванням на територію України групи племен із Доно-Волзького межиріччя. Як наслідок порівняно мало заселені до того райони лівобережного лісостепу виявляються суцільно вкриті селищами та могильниками племен зрубної спільності.

Істотні зміни у кількості народонаселення Північно-Західного Причорномор’я спостерігаються наприкінці II тис. до н. е. У третій чверті II тис. до н. е. тут фіксується колосальне скупчення сабатинівських племен, репрезентоване грандіозними поселеннями з кам’яним домобудуванням та високорозвиненим землеробством. Карта поширення пам’яток сабатинівської культури дає змогу зробити приблизні підрахунки населення, котре складає 12 осіб на 1 км2. Однак наприкінці II тис. до н. е. тут відбувається виразний відплив населення, який вдалося зафіксувати по скороченню, аж до майже зовсім повного зникнення, сабатинівських пам’яток. Найвірогіднішою причиною цього є масова міграція у більш східні райони. Даний приклад гарно ілюструє міцний зв’язок економіки та народонаселення, коли розвиток продуктивності праці зумовлює прискорене зростання населення, внаслідок чого створюється кризова ситуація, єдиним виходом з якої є міграція.

Вважається доведеним, що етнос не біологічна, а соціальна категорія і що етнічні спільності за час свого формування та подальшої еволюції під впливом різних чинників зазнають значних змін як щодо займаної території, так і у плані культурних та етнографічних характеристик.

Складність виділення етнічних спільностей на території України полягає насамперед у майже цілковитій відсутності згадок про них у писемних пам’ятках. Слід зауважити, що стосовно сусідніх з Україною регіонів Південної Європи та Подунав’я відомо кілька культур бронзової доби, етнічна належність яких відображена у давній писемності. Серед них греки, котрі залишили знамениту мікенську культуру, відгомін про яку сягав Подніпров’я і навіть більш східних областей, а також фракійці та іллірійці, з якими пов’язана гальштатська культура, що частково поширилася на Правобережну Україну.

Проблемою етногенезу протягом тривалого часу займалися головним чином мовознавці. Неможливість нерідко визначити, до якого часу відносяться ті чи ті гідроніми, топоніми тощо, спричинила їхнє звернення до археології, здатної, як правило, співвідносити назви річок, озер та інших даних лінгвістики з певним хронологічним горизонтом пам’яток, значно сприяючи вирішенню даної проблеми. Нині більшість дослідників — і мовознавців і археологів — виділяють на території України за бронзової доби такі головні етнічні утворення, як протослов’яни, фіно-угри та індоіранці. Серед менш значних груп вирізняються протобалти та фракійці. Ймовірно, були й дрібніші етнічні утворення, котрі не залишили по собі помітних слідів.

Протослов’яни

Найбільш ранні відомості про слов’ян містяться у творах грецьких та римських письменників і відносяться до перших століть нашої ери. Сам термін “слов’яни” (“склавіни”) вперше трапляється у VI ст. н. е. у працях готського історика Йордана. Лінгвістами встановлено, що слов’янська мова належить до вельми давньої мовної сім’ї і що предки слов’ян сформувалися у північній зоні індоєвропейського масиву. Матеріали мовознавства показують, що відособлення сталося ще за неоліту. Використовуючи здобутки палеогеографії, хронології, Б. В. Горнунг розділив доісторичний період слов’янства на чотири етапи: мовні предки слов’ян (неоліт, енеоліт); протослов’яни (кінець енеоліту, III тис. до н. е. — початок II тис. до н. е.); праслов’яни (бронзовий вік, друга половина II тис. до н. е.); праслов’яни, що зазнали впливу та інфільтрації фракійців, іллірійців, германців, скіфів та інших народів (кінець II — початок І тис. до н. е.)[259]. Є ще кілька періодизацій доісторичної доби слов’ян. Зокрема, болгарський лінгвіст В. Георгієв виділив у ній три етапи: балто-слов’янський (III тис. до н. е.); перехідний (рубіж III та II тис. до н. е.); відособлення слов’ян (середина II тис. до н. е.)[260]. Окремі лінгвісти припускають також існування германо-балто-слов’янської спільності, яка передувала балто-слов’янській. Загалом же всі періодизації близькі.

Як би не вирішувалося питання щодо походження індоєвропейців, розглянуте у попередньому розділі, на кінець III тис. до н. е., тобто на початок доби бронзи, від Ельби до Середнього Подніпров’я складається відносна культурна спільність. Стосовно цього часу лінгвісти вже говорять про праслов’ян, розміщуючи їх у східній зоні індоєвропейської спільності. Протягом довгих років головним завданням при вивченні праслов’ян було визначення та уточнення опанованої ними території. Спочатку більшість дослідників уважала, що праслов’яни заселяли землі між Одером на заході та Дніпром на сході, між Карпатами на півдні та Балтійським морем на півночі. Згодом відбулося уточнення ареалу їхнього поширення: на думку одних учених, праслов’яни мешкали лише у Середній Європі, інші розміщували їх на схід від Вісли.

За даними лінгвіста Ф. П. Філіна на початок II тис. до н. е., коли припускається консолідація слов’янських племен та їхнє відособлення від загальноіндоєвропейського масиву, слов’яни вже мали великий словниковий запас (понад 20 тис. слів), який відображав різні сторони їхнього життя: скотарство, землеробство, номенклатуру знарядь праці тощо. Від цього часу, тобто з перших віків II тис. до н. е., розпочинається вивчення праслав’ян у межах бронзової доби. Перелічити усіх, хто займався цим питанням, неможливо. Серед українських та російських учених, які стояли біля витоків цієї надскладної проблеми, слід назвати В. В. Хвойка, Д. Я. Самоквасова, М. І. Ростовцева, В. Б. Антоновича, М. Ф. Біляшевського, О. А. Спицина. У працях О. А. Спицина та М. І. Ростовцева показано, що населення лісостепової та степової України істотно різнилося за матеріальною культурою ще в добу бронзи і що за характерними рисами цієї культури лісостепові племена тяжіють до західних центральноєвропейських регіонів[261]. Загалом історіографія питання величезна, у ній є і видатні наукові відкриття, і політичні спекуляції, що нічого спільного з наукою не мають. Багато з теорій, створених відомими вченими, виявилися хибними і були забуті. Слід визнати, що остаточно питання розміщеності археологічних культур, з якими можно пов’язувати праслов’ян, дотепер не вирішене. Тому доцільно викласти лише деякі, найпопулярніші погляди, пам’ятаючи колишні трансформації проблеми та намагаючись уникати категоричності, навіть за власної упевненості.

Упродовж тривалого часу особливою популярністю користувалася теорія польського археолога Я. Костжевського, згідно з якою праслов’яни ототожнювалися

1 ... 114 115 116 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"