Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

За мирною бесідою пробігли дві години.

- Лялю, можна тебе на хвилинку? - звернувся до мене Женя.

Ми відійшли в сторону.

- Лялю, цей твій друг Карліто до мене чіпляється, - почав Женя.                                                    

- Ти що, Женю!

- Ні, серйозно. Він мені з самого початку бісики пускає очима і лукаво посміхається.

- Досить, Женю, жартувати!

- Я не жартую, Лялечко. Він під столом терся коліном об мою ногу.

- Ну і жарти у тебе, друже! - розсміялася я і повернулася до столу, не чекаючи на Женю.  

Через кілька хвилин Карл попросив мене відійти з ним в сторону. Я погодилася, звичайно.

- Лялюсю, цей красень і серцеїд Женічка не гей! - заскиглив Карл, тільки ми усамітнилися.

- Звичайно, не гей, - відповіла я.

- Так навіщо ти мені з ним побачення влаштувала? Він на мене навіть не дивиться.

- А я тобі влаштувала побачення не з ним, а зі своєю подругою.

- Ти що, Лялю, знущаєшся над бідним Карліто? Вирішила наді мною посміятися? Якщо я гей, то можна наді мною знущатися? Так, чи що?

- Ти що гей? - Мої очі полізли на лоб.

- Звичайно. А ти що не знала?

- Ні. Карл, але чому ти відразу не зрозумів, що я тобі дівчину пропоную, а не хлопчика? Я ж назвала її ім'я - Муся.

- Ти що не знаєш, Лялю, що ми своїх хлопчиків завжди такими іменами кличемо? Муся, Пуся, Куся!

Ну і що ви мені порадите? Як я повинна себе вести після такого?

Я, повернувшись до столу, як нічого не було, продовжила хихикати і гудіти про все, що тільки мені йшло на розум.

- Ой, які зайчики! - засюсюкав Карл до кошенят, які з'явилися на горизонті. - Які лапочки! А скільки їх багато!

- Милі створіння, - додав Женя.

- Це мої кошенята, - повідомила Муся, вставши з лавки і погладивши одного. - Якщо хочеш, я тобі подарую когось, Женічка?

- Я б з радістю взяв малюка, але мене цілий день немає вдома. Він у мене буде нудьгувати. Краще нехай живе тут.

- Муся, там якийсь хлопець запитує тебе, - повідомила Аня. - Каже, що привіз твою кішку.

Ми перезирнулися з Мусею.

- Аня, а чому ця нова дівчина тобі не допомагає по будинку? - запитала я, коли Аня поклала на столик прохолодні напої. - Ти ж не можеш всюди встигати. У тебе так здоров'я не вистачить на все.

 - Лялю, ти, що не знаєш? Вона вже більше тижня, як звільнена твоєю мамою.                                               

- Ні, я не знала. Аня, будь добра, направ гостя сюди.

Анна пішла, і через п'ять хвилин в саду з'явився хлопець. Здалеку він мені здався до болю знайомим. Невже це Денис? Ні, це не він. Звідки йому тут узятися? Адже він не знає, де мій справжній будинок. А в квартирі Марусенків я давно не з'являлася.

Я повернулася спиною до знайомого Мусі. Щось я втомилася за весь день від спілкування і відвідувачів, тому не дуже-то хотіла бачити ще когось. Мої думки були зайняті іншим. Моє серце раптом защеміло, і я стала тужити за Денисом, який безслідно зник. А телефонами ми так і не обмінялися! Прикро.

- Добрий вечір. Хто з вас Марія Марусенко? - почула я приємний голос, який страшно був схожий на голос Дениса.

Напевно, я зійшла з розуму від любові. І тепер мені об'єкт моїх мрій не тільки вчувається повсюди, а й ввижається.

- Я, - відповіла Муся. - А ти хто? Ми хіба знайомі?

- Я хлопець твоєї подруги Ліни.

Почувши таке, я відразу повернулася обличчям до хлопця, і мало не скотилася зі стільця, побачивши перед собою, - кого ви б думали? Так, звичайно, Дениса.

- А у мене немає подруги з таким ім'ям, - тим часом цвірінькала Муся, мило посміхаючись хлопцеві.

- Як немає! Ось, же вона сидить поруч з тобою, - здивувався Денис словам моєї подруги, вказавши рукою на мене.

Всі втупилися в мою сторону.

- І ось твоя кішка. Твій тато, до речі, попросив мене відвести її за цим адресом. - Борис віддав Тигрицю в руки Мусі.

- А я думала вона втекла.

- Ні, просто ми переїхали так раптово, - сказала я, - що забули про кішку. А вона весь час приходила, бідненька, додому, а там нікого не було.

- І про мене ти теж забула, - раптом якось різко сказав Денис. - Я теж приходив, а там нікого не було. Ніби живемо в сучасному світі! А мобільного номера ти мені так і не залишила. Адже так було б набагато легше тебе знайти.

- Точно. Я ж не дала тобі адреси моїх батьків, ну, і звичайно, номерок не продиктувала я тобі свій. А я думала, ти мене забув.

- Лялю, хто цей хлопець? - втрутився Женя. - Чому він кличе тебе своєю дівчиною?

- Може через те, що вона і є моя дівчина, - сердито відповів Денис, втупившись злісним поглядом на Женю. – А чого це ти мою дівчину називаєш Лялею?! Що це ти собі дозволяєш, га?!