Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— Це моя стратегія, — я підморгнув їй. — Тримати тебе в постійному напруженні.

— І.. тобі це добре вдається, — саркастично промовила вона, а в її очах засяяв іскристий вогник.

Ми сиділи в мовчанні кілька секунд, насолоджуючись звуком хвиль. Я спостерігав, як її волосся, освітлене м’яким світлом сонця, виблискувало золотистими відтінками.

— Я колись казав тобі, що ти неймовірна? — запитав я раптом, сам не знаючи, звідки взялись ці слова.

— Що? — вона здивовано подивилась на мене. Її щоки, здається, ледь помітно порожевіли.

— Ні, серйозно. У тебе була не найпростіша історія. Але ти все одно залишилась людиною, яка надихає інших. І це… неймовірно.

Вона розгублено засміялась, закусивши губу.

— Камілло, якщо ти думаєш, що зможеш мене підкупити компліментами, то знай… це інколи працює.

— Я і не збирався тебе підкупляти. Просто кажу те, що думаю.

Вікторія відкинулась назад, спираючись на руки, і знову вдивилась у хвилі.

— Дякую тобі, — повторила вона після довгої паузи, цього разу тихіше, але з якимось особливим теплом.

— Це я маю тобі дякувати, — вона нічого не сказала у відповідь, лише здивовано глянула на мене, вигинаючи брову. — Здається, я зовсім не пам’ятаю свого життя до нашої зустрічі..

— А хотів би?

Я посміхнувся, заперечно похитавши головою.

— Боюсь, навіть і не мрію про це.

Я неквапливо спустився сходами, не поспішаючи, слухаючи приглушений голос, який долинав із кухні. Хтось говорив, причому досить емоційно. На перший погляд, здалося, що у нас є гості, але швидкий аналіз ситуації нагадував, що гостей ми точно не чекали. Тим паче через кілька годин ми мали вирушити на презентацію нової колекції Мартінез. Не те, що я горів усім своїм бажанням їхати кудись, особливо на такі вечори. Проте Вікторія щойно почувши, що мені прийшло два запрошені, все ж таки, легко «вмовила» мене, що мені варто змінити свої вечірні плани. Кому ж потрібне чергове тренування перед третім туром змагань? Авжеж, не мені. Хоча, чесно кажучи, я взагалі не пручався..

Я вже майже увійшов на кухню, коли почув її голос:

— Та невже? Невже ти думаєш, що це працює на всіх? — у голосі звучали то іронія, то веселощі.

Кого вона дражнить?

— Вікторія? — здивовано озвався я, переступивши поріг і побачивши її одну, зручно вмостившися на високому стільці біля кухонного столу. — В тебе вже старечий маразм? Сама з собою розмовляєш?

Я посміхнувся, підійшовши ближче до дівчини.

— Дуже смішно, Бореллі, — з дивним тоном промовила вона, кинувши у мій бік лукавий погляд. — Привітайся краще з людьми.

І тільки зараз я побачив навпроти неї телефон та купу косметики, розкидану поруч. Бляха! Вона веде пряму трансляцію для своїх фанів? І тепер там, ймовірно, з’явився я…

— Камілло, що, язика проковтнув? — підбурила вона, хитро усміхнувшись, киваючи у бік телефону.

— Що ж.. — я тяжко видихнув, наче змирившись, і нахилився ближче до екрана, на якому вирував чат її фанатів. Вікторія, здається, відчувши таку несподівану близькість, навіть дихання затамувала, кидаючи на мене час від часу ледь помітні погляди. І це мене тільки розвеселило. — Усім привіт. Не очікували побачити мене тут?

— Навіть я не очікувала, — тихенько промовила Вікторія, намагаючись приховати посмішку.

— Прошу вибачення за вторгнення у ваш дівочий вечір з косметикою, — я взяв до рук якусь з тисячі помад своєї дружини, але вона тільки вдарила мене по пальцях.

— Я тобі казала, не бери мої речі!

— Пробач, пробач, кохана, — відмахнувся я, продовжуючи сміятись.

Вікторія повернулася до дзеркала і продовжила фарбувати свої й так дивовижні очі, а я, скориставшись моментом, посунув собі ще один стілець і зручно влаштувався поруч. Це явно потішило глядачів ефіру, які, здається, отримували справжнє задоволення від мого втручання.

— Що ти робиш? — тихо запитала Вікторія, не відводячи погляду від дзеркала.

— Хочу поспілкуватися з твоїми підписниками, — спокійно відповів я, нахиляючись до телефону. — «Камілло, ти прекрасно виглядаєш!» — прочитав я вголос один із коментарів. — Ох, дякую, друже! Бодай хтось мені робить компліменти в цьому житті.

— Ох, бідненький, — зіронізувала Вікторія, але в її голосі звучала прихована усмішка.

Я обернувся до неї, упіймавши її погляд у дзеркалі:

— Слухай, може, я теж почну вести трансляції? Мене б дивилися?

— Якби ти показував свої тренування в прямому ефірі, фанатки точно б осадили сервер, — відповіла вона, швидко нафарбувавши одне око і переходячи до іншого.

— Тоді чекай мого дебюту. Мені треба ж якось твою популярність наздоганяти.

— Камілло, навіть не починай.

Я засміявся, спостерігаючи, як вона хитає головою, борючись із посмішкою. Здається, я починав отримувати справжнє задоволення від того, щоб дратувати її... хоча, чесно кажучи, це було вкрай мило.