Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— А взагалі, — продовжив я, граючи з однією з її щіток для макіяжу, поки вона не бачить. — Ти справді не планувала запросити мене до цього свого... жіночого королівства?

— Камілло, ти ж знаєш, що мені не потрібен був тут твій цирк, — відповіла Вікторія, швидко змахнувши пензликом зайвий блиск з підборіддя. Її очі лукаво блищали, хоч вона й намагалася зберігати серйозний вигляд.

— Цирк? — я підняв брови. — Ти просто ревнуєш до моєї природної харизми. Подивися на коментарі: «Камілло, стань постійним гостем трансляцій!», «Ох, це ідеальна пара», «Коли новий пост?» — прочитав я голосно, нахиляючись до телефону. — Схоже, я тут головна зірка.

— Ох, припини! — Вікторія засміялася, а її щоки злегка порожевіли. — Тепер вони точно вважатимуть, що ти прийшов відібрати в мене увагу.

— А хіба ні? — я підморгнув, зробивши вигляд, що справді серйозно подумую про це. — Хоча… я можу погодитися на статус твоєї офіційної тіні.

— Ти і так моя офіційна тінь.

Я театрально схопився за серце:

— Ой, як боляче! Це найжорстокіший удар за весь мій тенісний сезон!

— Не драматизуй, Бореллі, — сказала вона, але вже не могла стримати посмішку.

Її телефон видав звуковий сигнал — здається, хтось активно намагався залишити коментар. Вікторія кинула швидкий погляд на екран і тихо прочитала:

— «А що ваш чоловік подарував вам на весілля?».

Вона швидко глянула на мене, явно очікуючи відповіді.

— Себе!

— Себе? — Вікторія ледве стримала сміх, відкинувшись на спинку стільця. — Ще б сказав: «Я подарував їй світло свого існування».

— Так і є, — я розвів руками. — А ще, якщо ти згадаєш наш танець...

— Ні, тільки не починай, — зупинила вона мене, простягнувши руку.

— Гаразд, гаразд, — я відкинувся назад, притримуючи усмішку. — Але ти маєш визнати: зі мною твоє життя стало цікавішим.

Вона задумалась, схиливши голову набік, а потім, грайливо примружившись, сказала:

— Не сперечаюся.

Її слова раптово заповнили мене теплом. Я спостерігав за тим, як вона знову повернулася до дзеркала, але цього разу на її обличчі була легка, майже невловима усмішка. І я зрозумів, що цього моменту вистачило, аби зробити цей день ідеальним.

— То ж друзі, — почав знову я, нахиляючись до її телефону. — Поки я там сидів сумував у своїй кімнаті, вона тут з вами розмовляла і не покликала мене! Це зрада. Чиста зрада.

— Ти знову за своє? — вона усміхнулась, похитавши головою.

— «Ви, що маєте кожен свою кімнату?» — прочитав уголос черговий коментар після своїх слів. — Авжеж. Коли я погано себе веду, Вікторія відправляє мене у кімнату «поганої поведінки».

— Боже, скільки у тебе фантазії?! — Вікторія відклала дзеркало вбік, штовхнувши мене своєю кісточкою. — Ще сказав би, на коврик спати.

— То вже, коли ну прям ду-уже погана поведінка.

— Камілло, коли ти підеш зі своєю харизмою та даси мені спокійно закінчити трансляцію? — запитала Вікторія, трохи піднявши одну брову. — У твоїх інтересах, коханий, аби я закінчила якомога швидше.

— Добре, добре, я йду, — пробурмотів я, грайливо відступаючи, проте на останок нахилився до телефону: — Любіть мою дружину! Вона справжній скарб.

А потім обережно поцілував Вікторію в щоку. І перш ніж вона встигла щось відповісти, я швидко вийшов із кухні, залишивши за собою її сміх і щось на кшталт: «Камілло, ти просто невиправний!»

Це був момент, який я точно не забуду.