Читати книгу - "Грає синє море, Станіслав Володимірович Телняк"

Настала саме пора передобіднього намазу, але для гяурів-робітників ніякої перерви не було. Намаз і молитву творили тільки яничари та підгінчі, а також команда фортеці.

Корабель пристав до берега…

Потім знову пролунав дзвін, і робітники, які раніше ходили по риштованню, знову забігали, мов мурашня…

Комендант фортеці розпитував у капудана поштового судна про новини в Кафі. Новин особливих не було. Два тижні тому гналися за донцями, які прорвалися в Чорне море через Босфор Таврійський. Десь вони розбійничають на турецьких берегах.

— Не десь, а на сході від нас, — похмуро поправив комендант. — Донці разом з запорожцями взяли Трапезонт і Синоп. З дня на день чекаємо їх тут…

Яремко сидів на палубі й розглядав нову фортецю. Розглядав і думав, як-то важко буде йти козакам під вогнем її гармат. Тут уже не обдуриш, разом з кригою не пройдеш!

Чоловік у чалмі та халаті ходив довкола фортеці, уважно придивлявся, як ідуть роботи. Обличчя його Яремко не бачив, але йому чомусь захотілося його побачити. Було щось знайоме в цій постаті.

Біля Яремка сиділа Бібігуль і теж спідлоба розглядала фортецю, робітників, які бігали по риштованню, підгінних, котрі рикали на них страшними голосами, підганяючи…

Чоловік у чалмі та халаті — напевне, якийсь начальник на будівництві — обернувся до моря і почав розглядати корабель, наче вперше його побачив.

Погляд чоловіка в халаті зупинився на Яремкові, і хлопець, сам не знаючи чому, підвівся. Турок подивився ще далі, праворуч, але за мить його погляд знову зупинився на Яремкові.

І тоді, не думаючи ні про що, Яремко вигукнув:

— Мусію! Ціпурино!

Турок підскочив на місці мов ужалений. А потім побіг до берега, простягаючи вперед руки.

— Саїде! — застережливо вигукнула Бібігуль.

— Яремку! — долинуло з берега, і хлопець кинувся до облавка.

— Саїде! — наздогнавши Яремка, схопила його за руку дівчина. Збоку до борту бігли матроси, намагаючись схопити Саїда, який то видавався глухонімим, а то кричить на весь Босфор!

Але Яремко, не випускаючи руки Бібігуль, уже добіг до борту. Ще мить — і хлопець разом з дівчиною стрибнув у холодну воду.

Вони випірнули удвох, Бібігуль кашляла, намагалася знайти руками опору на хвилі, але хвилі не тримали її, і вона знову поринала у воду.

Та берег був близько. Ще якась хвилина, і Яремко вже вилазив на сушу, тягнучи за собою Бібігуль, яка була жива, не захлинулася, але від переляку ледве трималась на ногах… А брат у чалмі й турецькому халаті вже був біля них і дивився на Яремка та його подругу.

— Яремко? — знову розгублено запитав він.

— Яремко! — загукав хлопець на весь Босфор. — Яремко Ціпурина!

Мусій обіймав брата, і сльози котилися по його щоках. А Бібігуль стояла поряд — розгублена, мокра як хлющ, перелякана, і нічого не розуміла.

З корабля щось прокричали. Яремко не зрозумів, що саме, але Мусій підвів голову і щось відповів по-турецьки.

На кораблі не вгамовувалися. Капудан щось вигукнув комендантові, і той разом з кількома яничарами чимдуж побіг до Мусія.

Бібігуль швидко-швидко почала говорити Мусієві щось по-турецьки. А Яремко пояснював братові по-своєму:

— Ми сказали, що мене звуть Саїдом, а Бібігуль — моя сестра.

— Нічого, — погладив брата по голові Мусій. — Усе скажемо, як треба. Я тут начальник. Як скажу, так воно й буде. Не бійся.

Увечері вони з Бібігуль були в Мусієвій хаті. Власне, це була не хата, а цілий великий будинок із багатьма кімнатами.

— А звуть мене тут не Мусій, — сказав брат, — а Муса, мімар самого султана Мустафи, Муса. Мімар — це означає зодчий, той, хто зводить будинки, мечеті, фортеці різні…

— І оту фортецю то, значить, ти будував? — запитав Яремко.

— І оту фортецю. Ой, який ти великий виріс!

І Мусій обняв брата. Але Яремко вирвався з обіймів.

— А навіщо ти її збудував!

— Наказ. Так звелів Надир-бей, — відповів Мусій, і на його обличчя набігла тривожна тінь, знову згадалися Спиридон і Софія.

— Наказ… — Яремко скочив з місця. — Не сьогодні — завтра під цією фортецею йтимуть на Стамбул козаки!

— Так-таки і йтимуть? Ну, це вже ти, братику, теє…

— Нічого не «теє»… — В очах Яремка блиснули сльози. — Так ти — як той Іскаріот?!

— Що??? — гримнув мімар Муса.

— А те, що ти туркам продався! — Голос Яремка задзвенів розпачем. — Тепер те, що ти зробив, убиватиме наших людей! От що!

Старший брат опустив голову. Сидів, мовчав, про щось довго думав. А Яремко ходив по кімнаті, і тільки Бібігуль стежила за його кроками. Вона не розуміла мови, але здогадувалася, що сталося між двома братами. Гяур Мусій Ціпурина омусульманився, став значною людиною в Стамбулі, його бояться навіть яничари, які хотіли затримати Яремка. А Яремко сердиться на Мусу за це.

— Ну от скажи мені, що скаже Недайборщ, коли ядра з твоєї фортеці почнуть убивати козаків? — запитав Яремко. — Та він прокляне весь рід Ціпурин, і правильно зробить!

— А що — Недайборщ іще живий?! Ще носить голову на плечах?

— Носить! Але як попаде під твої гармати, то буде без голови!

— Буде, — погодився Мусій. — Я не можу робити справу абияк. Гармати націлені так, що як тільки якась чайка потрапить у поле їх обстрілу, з неї тільки цурки полетять.

— Навіщо ти став їм служити? — запитав Яремко.

— А що мені було робити зі своїм хистом? — у свою чергу запитав Мусій. — Я — зодчий! Мені треба будувати!

— Ти міг би будувати щось таке, що не шкодило б нам!

— Я так і робив! А потім сказали: потрібно будувати фортеці, інакше не дамо зводити мечеть Османіє.

— Треба було начхати на цю мечеть і не погоджуватися!

— Чому? Бо це не церква, а мечеть? — всміхнувся Мусій.

— Так! Бо це не церква!

— Д-дурний т-ти, — розхвилювався Муса. — Краса — вона і є краса — чи турецька, чи християнська.

— А зрада — вона і є зрада! Які б ти слова не придумав!

— Цить! — гримнув Мусій. — Ти на себе оглянься! Вас веде на бій Ях’я — з-зрадник Османської імперії! А ви його слухаєтеся!

— Не кажи такого! — гнівно вигукнув Яремко. — Я знаю графа Олександра так, як ніхто в Туреччині його не знає! Це дуже розумний чоловік! Ось він стане султаном, то всі ви побачите…

— Побачимо! — погодився Мусій. — Стане твій Ях’я таким самим ворогом християн, як і вс-сі інші с-султани. А захоче жити інакше, отак, як я, то буде йому те ж саме, що й мені! Мене примусили будувати фортеці, а його