Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Після уроку з мови Анабель сказала мені:

— Ізабелло, Антуан попросив підібрати вам помічника. Я розіслала запит, завтра проведу відбір. І потім потрібно буде, щоб ви обрали одну людину.

— Хм, швидко він, — сказала я тихо, — ми тільки сьогодні про це говорили і ось він уже організував. — І що робитиме цей помічник?

— У перспективі, мене замінить, — я здивовано втупилася в Анабель, — адже я скоро в декрет піду.

— Ну ти ж не назавжди від нас ідеш? Ти ж повернешся?

— Якщо мені буде робота, — з милою посмішкою сказала дівчина.

— Звичайно буде!

— Уже було багато відгуків на вакансію. Думаю, завтра вже буде з кого вибрати. Ще містер Антуан хоче, щоб ваш особистий помічник або помічниця допомогли за його відсутності, після весілля.

Піликнув телефон. Повідомлення від Альфреда.

"Кохана, вибач. Мене викликали у терміновій справі. Буду пізно. Лягай без мене".

— Гаразд. Є щось ще на сьогодні?

— Ні. І містер Антуан просив передати, щоб ви не засиджувалися на роботі.

— Зрозуміло. Якщо не секрет, який у тебе термін?

— 15 тижнів.

Передяглася в джинси і поїхала додому на байку. Попросила Олега їхати попереду і показувати дорогу. Щось мені сьогодні вже не хотілося кататися. Вирішила краще займуся мовою і спортом. Нейтан навіть позаймався зі мною, показав низку вправ. А я домовилася з ним на заняття вранці. Дуже не хотілося втратити форму. Руки стали сильнішими, але ж усе має розвиватися гармонійно.

Вранці поїхала на машині з Антуаном.

— А чому не на байку? — з усмішкою запитав наставник.

— Потім покатаюся. Поки настрою немає. І вирішила вже відразу в сукні поїхати, щоб не переодягатися.

— Ти помітив, що Іза взагалі стала в сукнях щодня ходити, — сказав із доброю посмішкою Нейтан.

— Зручні виявилися, і я чомусь у них себе комфортніше почуваю, на роботі.

— Думаю, це позитивний вплив однієї молодої людини. Він додому хоч повернувся?

Я мотнула головою. Було тривожно, за нього. Вирішила змінити тему.

— Як підготовка до весілля?

— А що до неї готуватися, — усміхнувся Антуан. — Костюм і сукню вже купили, вчора. Свято повністю взяла на себе Мартіна. Інзі залишилося підібрати собі зачіску, макіяж і манікюр, і там різні милі жіночі штучки, які я можу не знати, — Інга посміхнулася його словам.

Вони так мило виглядали удвох. Я за них була дуже рада.

О десятій годині Анабель потішила мене, що відсіяла з 40 претендентів до 8, а на решту пропонує мені подивитися. Була в нас одна таємна кімната, поруч із переговорною, відокремлювалася від неї спеціальним склом. З боку переговорної було дзеркало. А з нашої таємної кімнати все видно і чутно.

Ось я якраз зайшла туди з Антуаном, Нейтаном і Анабель.

— Сім молодих дівчат і чоловік... — не знала як його одним словом описати.

У ньому одразу було видно військову виправку. А сивина на скронях говорила про якийсь вік. Але по його обличчю так і не скажеш, скільки йому чи то 40, чи то 70. Виглядає шикарно, без єдиної зморшки. Просто сивина на скронях. І такий спокій і незворушність.

— Я дивлюся, Ізабелла вже визначилася, — усміхнувся Нейтан, — дівчатка зовсім не подобаються?

— Реальний досвід є тільки в Германа, — сказала Анабель. — Він не вказав цього в резюме, але я дізналася. Він відставний військовий, пішов у звільнення через травму і не можливість у повному обсязі виконувати свої обов'язки. Скажімо так, швидко бігати він не може. Не так давно переніс складну операцію на ногах і досі ще відновлюється. Але за тими відгуками та рекомендаціями, що я отримала від військових, його цінують дуже високо і добре відгукуються.

— Він же місцевий? — уточнив Антуан.

— Вони всі місцеві. Дівчата переважно після університету. Тут залишилися ті, хто хоч трохи попрацювали секретарем. Але характери в них так собі.

— Думай, та не затягуй, — сказав Антуан і вийшов разом із братом.

Анабель залишилася зі мною. Я натиснула кнопку щоб чути про що говорять дівчата.

— Скільки можна чекати! Уже 15 хвилин минуло. Може до нас не прийдуть, — сказала одна з дівчат.

Герман іноді поглядав на дзеркало і мовчав. Я посміхнулася. Він здається розумів, що за ними спостерігають.

— Дідусю, а ти навіщо прийшов сюди? — запитала інша молоденька дівчина.

— Працювати, — спокійно сказав Герман.

Хм, у нього приємний оксамитовий голос.

— Так керівник же чоловік, — сказала інша дівчина і підфарбувала губи — і я думаю, у нас може щось вийти.

— Ви, мабуть, погано знаєте компанію.

— Так у новинах показували, що керує Антуан Маркс, після смерті Ранхеля Норіха. Думаю може це він його і замовив.

Я зламала олівець, що тримала в руках. Анабель з побоюванням покосилася на мене.