Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Небезпечні міркування ви ведете мила. Власницею компанії є Ізабелла Норіх.

— Ні чого про неї не чула.

— Я читала про неї, на сайті, — сказала інша дівчина, — так ні чого особливого, мала, ще дитина.

Подивилася на Анабель і сказала тихо.

— Пора закінчувати цей цирк. Беремо Германа. Я сама про це скажу. Працювати почне з сьогоднішнього дня, якщо готовий.

Дівчина мені тільки посміхнулася.

Ми вийшли з таємної кімнати в коридор, зайшли в переговорну. Герман за військовою звичкою встав, вітаючи даму. Я подивилася на присутніх дівчат і спокійно сказала.

— Дякую, що прийшли сьогодні. Германе, вас прийнято. І ваш робочий день уже розпочався. Решта вільні, — ось остання фраза була трохи різкуватою.

Я швидко вийшла з переговорної. Чоловік трохи накульгував, але швидко наздогнав мене й Анабель.

— У вас вийде відразу почати працювати?

— Так, міс.

— Анабель введеш у курс справи.

Телефон у руках піликнув. Антуан надіслав мені повідомлення.

"Я за хлопця. І давай уже йди допомагай, я тут загнуся скоро з переговорами і не розумінням мови"

Швидко пішла до Анутана. На екрані був Напієць, з яким ми домовилися про купівлю ще вчора. Цікаво, що вже сталося.

Швидко привіталася і почала спілкуватися. Виявляється, у нього банально розігралася жадібність, і він хотів більше грошей. Я трохи розлютилася і сказала різко:

— Якщо ви хочете скасувати угоду так і скажіть. Ми почекаємо поки вас оголосять банкрутом, і ви будете змушені продавати своє обладнання за копійки. Тоді ми із задоволенням викупимо його.

Він спробував заперечити.

— Якщо не згодні на наші умови, я не хочу з вами розмовляти. Нам просто нема про що говорити. Чи у вас є інші вигідніші пропозиції?

— Ні.

— Тоді ваше рішення? — я вже мало не гарчала, ледь стримувалася.

Антуан обережно обійшов мене, намагаючись не потрапляти в камеру, і вийшов із кабінету.

— Доброго ранку, — привітався він із Германом. — Анабель знайди заспокійливе. Ізі на нервах.

— Тоді краще капучино, — усміхнулася дівчина — кава її дуже добре заспокоює.

Я вийшла якраз коли дівчина поставила чашку на край столика біля кавомашини.

— Ти його не вбила? — з іронією запитав Антуан. — Він пив міцну чорну каву без цукру.

— Був би тут, побила б. Має надіслати документи через, — я глянула на годинник, — сім хвилин, — інакше йому ж гірше, — відпила капучино і заплющила очі від задоволення.

Анабель показувала Герману, що де знаходиться в комп'ютері і щось тихо пояснювала.

— Документи надіслали, — сказала дівчина.

— Перевіриш? — запитала в Антуана

— Я ж по їхньому не читаю, це ти в нас унікум, — він усміхнувся.

— Я розумію напійську, — сказав Герман.

— Це, звісно, добре, — сказала я, — але ви не знаєте поки що, про що ми домовлялися. Виведи на другий екран, я швидко перегляну. Угу, добре, добре. Ось жук! Наберіть йому відповідь, що на останній сторінці неправильні дані його компанії і неправильно вказана сума.

Герман швидко набрав повідомлення. Я кивнула, і він його відправив.

— Хитрі вони, до останнього каламутить. Намагається щось вигадати.

— Ще одна помилка, я його пішлю. І викупимо потім по шматочках.

— Муторно, — усміхнувся Антуан.

— Не складніше ніж із цим жуком спілкуватися.

Документи надіслали назад швидко. Уже було все правильно і без помилок. Переказали їм гроші. А Антуан відправив людей налагоджувати там процес. Повернулися в наш з Антуаном кабінет.

— Ізабелло, поки мене не буде, тобі доведеться поспілкуватися з Арканянами. Пам'ятаєш, я з ними вів переговори щодо співпраці в майбутньому. Ще до твоєї вдалої поїздки?

Кивнула. Згадуючи ті події. Потім злегка скривилася.

— Це ж вони вважають, що місце жінки на кухні та в ліжку. Типу повинна стежити за домом і дітьми.

— Так, але тобі доведеться поспілкуватися з ними, потерпиш їх. Вони нещодавно писали, запитували, як у нас справи і так далі. Типу чи скоро ми зможемо почати виробництво кораблів. Виробництво ось уже скоро запустимо. А вони хочуть замовити. Тож будь з ними терпляча і не хами.

— Я часто хамлю?

— Ні, взагалі не пам'ятаю такого. Але про всяк випадок маю тебе попередити.

До обіду ще встигла позайматися документами. Краще вникнути у справи фірми, щоб бути в курсі всіх новин.

— Міс Ізабелла, — покликав Герман, — вам пора на обід, — я здивовано подивилася на нього. — Містер Антуан сказав, щоб я простежив за вашим харчуванням і щоб ви не забували їсти.