Читати книгу - "Українська міфологія"

Упирем нібито може бути кінь: «Є кінь вупирь. Є. Кінь як свище в ніс, ніздрі, і він не б’є вас ногами задними, а він передними на вас атакує…»[2149] Вважають, що такий кінь пов’язаний із дияволом. Щоб не «ходив», коневі-упирю потрібно було вбити в голову зубець із борони.

Подекуди побутують уявлення, що упирем може бути собака: «В нас був такий, шо пси бив. От не треба мені пса, надоїв, я відвів до него, він його — пук! — і всьо. І кажут, шо вбив пса (хтось йому привів). Він вбив, облупив, а пса вікінув десь чи закопав. Він уночи встає, а пес облуплений ходит коло хати. То добре, шо він знав тої дурниці якоїсь, та й відправив того пса, та й більше не приходóв. Значить, і пес був якийсь такий несамовитий. То то син мені його росказував».[2150]

Згідно з даними С. Стретельської-Ґринберґ, спорадично вірили, що упирем стає чорний кіт, коли йому виповниться сім років, а також що упирем може бути корова, курка, качка й взагалі будь-яка тварина. Натомість інші вірили, що це людина-упир змінює подобу й перетворюється на різних тварин.[2151]

У ракурсі шкоди, заподіюваної людям, образ упиря чи упириці чітко не розмежовують з образами знахурів, ворожильників, чарівників, відьом тощо:

— «Коли хтось викопує на ріллі чи на подвір’ї варене яйце, то то якась людина, шо тим бавиця, упирь, закопала. Сире яйце— для сварки, а варене — аби хтось умер».[2152]

— «Опирь — то він, а відьма — то вона. На Йвана ходьи вони та й молоко відбираї».[2153]

— «Ну, отаківо — опириця, чарівниця, — та, шо молоко відбирає. Така, як людина, але негідно при їй бути».[2154]

— «Опириці — то відьма. Опир — тáкіж то самé, але то чоловік».[2155]

— «Опирі можут шось зробити корові, шо молока не буде».[2156]

— «Упир — то те саме, шо відьма, він тоже може молоко відібрати».[2157]

— «Упир — то такий, шо він міг в корови молоко відібрати, ше шось зле зробити, — то не від Бога».[2158]

— «Упирі так, як відьми, молоко відбирали, шось так могли нашкодити, а могли і нічого не робити».[2159]

— «Казали, то такий самий чоловік, як відьма, і з хвостом, і молоко міг одібрати, то тільки мав бути чоловік».[2160]

— «Упир — то такий чоловік, як відьма, і з хвостом, і все так робить, як вона, тільки шо чоловік».[2161]

Худоба начебто відчуває упиря й намагається навзаєм зашкодити йому: «Опирь, то це якийсь такий є роджéний. В нас тут був такий чоловік, то казали, шо він опирь. Він мав хвіст чи шо. Він якийсь такий був… він як до худоби подививсь, то недобре. Ну, а в нас була така корова, шо била його, не любила. Як взяла його раз на роги, то кинула в локацію (зарослі акації — В. Г.), була би вбила. Бо він опирь, то вона його не любила».[2162]

До упиря зверталися, щоб за певну винагороду зробив комусь «на зле». Водночас його ж таки просили, щоб «дав ради від злого» (бо хоч він і «з’язаний зі злим духом, але він дає і людям раду»). Упирів боялися відьми й ворожилі, бо ті були сильніші; упир також міг прогнати годованця, зарадити від інших напастей:

— «То є такі упирі, шо добре роблят, а є — шо й погане. Є такі, і такі. Добре робит, шо дає ради. А погане — шо я йому заплатив, і він так зробив, шо там тому худоба поздихала».[2163]

— «То такі, шо давали ради від всього злого, то називали упирі. То такі бýли, таки на третім селі був упирь: як шо ся таке стало дома нездале, то йшли ради давати до нього. […] За нього хіба добре казали, він зле нич не робив».[2164]

— «Годованець, Федьо, він може набідокурити добре. Може і худобу зметати. Від нього ся дуже трудно спáсти. Якшо с предки давно вигодували його. А як хтось його, може, нагнав на вашу хату чи на мою, то можна — йдуть до такого — називаєтьсі — упиря. То є люди — має там на хребті трошки того, таке во… То називаєця упир».[2165]

Як і «ворожильники», відьмаки, помирають упирі важко й не без участі «нечистого»: «Їден, кажут, такий случай, шо тоже мав двоє серці, то його кіт чорний задусив, як вмирав. На грудях сів».[2166]

По смерті упиря, як і будь-якого чародійника, відбувалися певні зміни в природі: «Коли лупир чи лупіриця вмирали, в хаті нічого не діялося, тільки на вулиці ставала пітьма, вітер, шо хати валяє, дощ падав, грім був або ше шось таке, шо з хати вийти не можна».[2167]

У труні, як і за життя, упирі дуже червоні на виду: «То упирь в трувні червоний був».[2168] У могилі вони не розкладаються й лежать долілиць. Коли ж упир лежить горілиць, то покривало з нього буває стягнене, на людей він дивиться з-під руки й може навіть палити в домовині люльку.[2169]

Завдяки наявності другого життєвого начала упирі, як повсюдно вважають, можуть «ходити» після смерті (часом, наприклад, у подобі жаби):

— «То він не може вмерéти».[2170]

— «То як має дві серці чи шось ворожит, то буде ходити».[2171]

— «Лупирі — то те, шо вмерло і по смертí ходило».[2172]

— «Лупóрь — то як вмре, та ходит ше пó смерті».[2173]

— «То хіба померлий ходит, якшо він мав з тим діло, з тими сатанами».[2174]

Іноді такі походеньки мотивують тим, що упиря «земля не приймає»: «Казали, шо його похоронити дуже трудно, шо його землє не принімає, того упиря. Ну, він що зробити може: як поховають, то він встає, то він буде ходити тобі по подвір’ю, буде робити збитки, якшо ти шось неправильно там сі з ним поведеш».[2175] Зафіксовано й уявлення, що мертвий упир сам не може ходити, тож його носить на спині живий.[2176]

Характерним для різних регіонів України є вірування, що смерть упиря призводить до ще кількох похоронів, а то й моровиці. Щоб запобігти цьому, зв’язували небіжчикові ноги й руки принесеною з лісу між мізинними пальцями на нозі ожиною, клали йому під язик гачки з