Читати книгу - "Том 10"

205. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

5

17 вересня 1896 р. Колодяжне 18 j^-96

Люба моя Лілечко!

Ніяк я не візьму в толк з маминих листів, чи витримала ти зак[он] б[ожий], а про історію теж іщо нічого не знаю, і дуже се мені прикро. Отже, ие пишу «по-здравлений», основуючись на приказці: «Не кажи «гоц», поки не перескочиш». Чи хутко ж буде вже тес «гоц»? Як твоя вакансія в гімназію etc., etc.? У вівторок ти мусиш мені написати листа, інакше «мы с вами незнако-мьі», а тепер попроси написати виразно маму або кого

з дітей. Мама передає мені поклон від Гамб[арова]— ergo, він приїхав? Напиши, який він має вид після літа, я досі не можу собі представити його інакшим, як він був в остатні дні перед виїздом. Він би не зле зробив, якби написав мені пару слів. Як діла твого хом’ячка? Кланяйся їй, як побачиш. Що Наталка? Чи найшла Ок-

' 1 Отже (лат.).— Ред.

2 Сподіваймося (італ.).— Ред.

сана собі уроки чи роботу? Ледача дівчина не пише мені — бог їй суддяї Як там їх «житейские осложне-ния»?

Ни не бачила ти часом Френкеля — от іще хто нехай би «объяснил своє поведение»! ..Ну, як же тобі показався Київ т е п е р — се n’est pas gai, hein? 98 — невже і тут можна сказати: «бывает хуже!»? Ах, що се за проклята яма сей город, і чого нас туди тягне? Се просто якийсь психоз і більш нічого. Летіти на огонь — я розумію, але летіти самохіть в «пашенну яму» — се щось непевне. А все-таки, а все-таки... «ничего, ничего, молчание!».

Ну, скажи мені, чи бракує тобі мене в Києві хоч трошки? Ми сей рік все одна другу щупальцями торкали, з сього занятія вийшло, здається, більше користі мені, ніж тобі, бо ти, здасться, не знайшла нічого ні нового, ні цікавого. Мені чогось часами чулося, що я тебе чимсь глухо роздражнюю, не то, щоб ти виражала мені се чимсь прикрим, а так я «всередині чувствовала». Чи правда се? Коли можеш і коли хочеш, скажи, а притім скажи і причину, може, се матиме які корисні для нас обох наслідки. Се правда, що ми з Мишею винні перед тобою і, може, перед всіма вами, надто я. Мій егоїзм бессознательный, але великий, je m’en apergois99, поможи мені скинути се ярмо, не бійся, що, може, при сій операції як-небудь не дуже-то ніжно повернеш шию,— чей же, не зломиться! Тільки цінуючи мою моральну подобу, май на увазі: «Mens sana in corpore sano!» Я знаю се краще ніж хто. Май сеє на увазі, але не забувай, що ти ж критик, і через те не дуже вдавайся в філантропію. Знай теж, що не завжди через егоїзм я немов віддалялась від тебе, я просто «щадила» тебе, і тут я, може, добре робила,— ІІ n’est jamais trop tard de connaitre la souffrance 100.

Ти не хочеш бути поетом-суб’єктивістом, писателем-«кровописцем» — нащо ж розтроюджувати тобі серце і розгвинчувати перви пе вчитаними, а живими типами До-стоєвського? Для вас, мої дорогі сестри і брати, я хотіла б бути енергічною, міцною, з ясним, хоч і поважним, поглядом, з сильними руками, здатними до постоянної і путньої роботи, з нормальним серцем і здоровою душею — тоді мені нічого було б ховати од вас і вам було б па що подивитись, а тепер... суди сама! Бувай здорова, бажаю тобі всякого поспіху і цілую міцно.

Твоя сестра Леся

Хууко буде у вас пані Йорон, передай через неї мого кошичка, що Миша привіз, може, він мені буде потрібний.

Чи приходять італьяичики? Як шкода, що їх мати весною так довго роздумувала. Але я сподіваюсь, що і тепер не пізно, і, приїхавши, я приложу всі старання, щоб наладити діло, інакше се буде гріх на моїй совісті вічно. Коли можна, передай се їх матері і об’ясни, що в село я не м о гл а їх взяти.

206. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

12

24 вересня 1896 р. Колодяжпе 18 96

Люба Лілечко!

Твій лист, посланий через п. Лісовського, я отримала, а той, що йшов по пошті, іде і досі або, може, перетворився в яке інше вещество. Як бачиш, система пошти при помочі «розпоротих зайців» була б найкращою, та де ж тих зайців стільки набрати?..

Ну, тепер кажу «гоц!», бо смішно було б думати, що ти можеш не витримати арифметики, коли вже іпші митарства перейшла благополучно і навіть «со славой».

Поздравляю тебе з зеленою сукпею і бажаю, щоб вона була тобі до лиця, хоч і сумніваюсь, щоб се було так. Значить, буде сього року економія на учителях і на трамваї! Madonna ti guardera mia gentillissima sorella! 101

Френкелю * моє найщиріше повіншування, невважаю-чи на те, що... а вгірочім, бог йому суддя, йому було, певне, «не до солі» (a propos, що там його «Сіль»?), отже, й не до листів, окрім того, я винна перед ним, бо не прислала йому жадних книжок, коли він просив, а писала тільки усякі дурниці, і вони-то, певне, одбили у нього охоту від кореспонденції зо мною — врешті, СѲ річ така, що до неї мені «не привыкать стать». Гамба* рову передай, що я дуже і дуже рада, що він буде у нас,

і що сподіваюсь сей рік не менше, а, може, й більше, його експлуатірувать, впрочем, се, головно, для його власної душі спасенія — відомо всякому, хто не кальвініст, що ся річ нікому даром не дається,— але тепер я лишаю його абсолютно в спокої, аж до покінчення екзаменів («по-желаний» не шлю жадних,-^ ти знаєш мій предрассудок на сей щот!) і не сподіваюсь і