Читати книгу - "Том 10"

не прошу ніяких листів, уступаю своє невелике право на його увагу величній музі Уранії. Я б дуже інтересувалась, щоб п. Колесса заїхав до мене хоч на день, передай се мамі, і якщо вона не знаходить нічого против, нехай запросить його у Колодяжне від мого імені — се ж не бог зна який крюк. Запевни його як-небудь, що се для нього цілком безпечно і в українському, і в «галичанському» смислі (в «галичанському» більш ніж безпечно, але ти йому сього не кажи). Так чи інакше, напиши, що вийде з моїми запросинами, я б хотіла се знати хутко.

Скажи мамі, що я можу «повременить» з приїздом у Київ, скільки їй се буде треба. Сама я розщитувала приїхать у Київ 29-го сього місяця (через 2 тижні від сього дня)ѵ, але тепер через скарлатину не можна везти Дорочку, а тут зоставляти саму па октябрь (призив-ний місяць) не випадає. Папа хотів би, щоб я зосталась тут з Дорою до иоября, а потім або забрала б її в Київ, або мама приїхала б сюди, або він сам був би з нею. Як бачиш, мій приїзд «лежить у богів на колінах». Властиве, тепер з мене чи тут, чи в Києві користь невелика,

бо я вже сама собі обридла з сею ногою; оце недавно подумала, що вона вже трохи поправилась., і сіла за писання aufrichtig102 (не лежачи), а вона, проклята, так віддячила мені уночі і на другий день, що цур їй! Тепер знов краще, л?а дарма! Я вже їй не вірю, «elle пе -m’m-sbire bas de la gonfiance» 2, як говорить один мій знайомий швейцарець. Немало злить мене і «викарная боль» (славненький термін?) в другій нозі — das ist ja schon iiberfliissig 103. Ну, та все це не нове, можна й кінчать.

Дора дуже жалує, що не можна їхати в Київ,— вона вже почала скучать трошки. Я не маю часу скучать — пишу дуже -багато, хоч все по більшій часті (як звичайно) «не к делу». Міцно цілую тебе і всіх наших. Fare thee well! 2

Твоя Леся

О tempora, о mores!!!104 Се відноситься до Старицьких...

207. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

18

ЗО вересня 1896 р. Колодяжпе 18 96

Люба мамочко!

Збиралась я ще вчора писати до тебе, та наші так заспішились до міста, що вже не було коли. Врешті, досі мусив отриматись мій лист до Лілі, то там видно, що ми, у всякім разі, «живі», якщо і не всі здорові, та, впро-чем, і то, можна сказать, здорові, бо я з своєю ногою «не щитаюся». Нога остатнього часу поправилась, але так, що від першого натрудження знов своє починає,— та чорт з нею, не стоїть писать, бо се вже іменно «наша пісня гарна й нова!»... По хазяйству не ходжу, та нема там так коло чого й ходить, варення варять Катерина і Дора, а я тільки дивлюсь, щоб не переварилось. Дроз-дик, як завжди, статкує, завів цілий куклинець і шпортається в ньому цілий день, бо надворі почались «дощі» (vous savez bien се que c’est, n’est ce pas?105). Ha «Чесного' хреста» Дора їздила в церкву, схопилась для того в 7 г., потім їй там стало дуже скучно, але вона вже не признавалась, тільки увечері, лягаючи спатв (теж у

7 г.!), сказала мені: «І нащо то так довго правлять у церкві? Що там такого багацько читати?..» Зараз видно, що дитина вихована в «благочестивом семействе»; треба сподіватись, що колись на екзаменах переважить і хрещену матір. Але ж і хрещена мати! Ну, після сього кажи, що нема «долі», «случаю» і т. п.; ні-ні, тут з самим законом причинності не справишся! «Есть многое на свете, друг Горацио...»

Дуже було мені цікаво прочитати твою розповідь про «Світову річ», я дещо догадалася з коротеньких газетних звісток, але, звісно, деталі тут багато значать. Добре, що ти їм так твердо і рішуче дала наотмаш,— справді ж, «всему есть предел», навіть і «нахрапу»! По-моему, при сій історії і Лисенко та Старицький пописалися не як друзі і приятелі, а як... mais passons le mot!..106 А Стари-цькому ся історія з твоєю «Світовою річчю» не проститься від мене (коли вже ти так все прощаєш) ні в сей жизні, ні в будущей — шкода, що йому не цікава моя думка, а то б я її сказала і знайшла б відповідний стиль. За остатні роки у мене взагалі «всепрощення» уменшилось, дасть біг, і ще поменшає... Для наших драм, твоїх, моїх і Славинського, ми вже, певне, устроїмо «Theatre ІіЬге» 107, а тим часом якось-то буде, а може, буде й так, що як виставимо свої драми «на императорской сцене», то будуть тоді наші «генії» перед нами на задніх лапках скакати — «прийде коза до воза». Finalmente vederemo! ? Як же там твоя «Отрута»? Впоряджена? Боюсь відповіді: «Я тут нічого ие пишу...» А я пишу багато, і прозу, й вірші, і щось середнє між тим і другим; недавно написала чималий вірш «Поет під час облоги», мусить бути, вийшло непогано, бо навіть папа похвалив і порадив послати до друку. Уоііа!108. Ну, бувай здорова, хочу ще Уксускові написати. Цілую міцно тебе і наших учащих-ся, а Гамбарову кланяюсь. А що, дуже він «потерпає»? Бідний! «Попався, жучку, в панську ручку»! Ну, та, може, «бог не видасть»... До побачення!

Твоя Леся

P. S. Почала було Дора сама листа сорочити, та щось не вийшло нічого, окрім Чорного моря, то вона й рішила: «Ти напиши, ти скоріше пишеш!» Воно таки лінькувате трошки!

Леся

208. ДО Л. М. ДРАГОМАІІОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ

2 жовтня 1896 р. Колодяжне 20/ІХ, Колодяжне

Милая Лідочко! Chere boule fixe! 109

Спасибі тобі за твою «статтю», таку милу, і таку інтересну,-1 як завжди, впрочем. Ну, можна вже тебе з новосел ьєм поздоровити?

Скажи Вані, що коли він не слухатиме добрих людей і не перестане бути таким rongeur de vieux bouquins 110, то я явлюсь у Софію und wenn er ist nicht willig so brauch ich Gewalt!111 Зроблю грандіозне autodafe