Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

Десь опівночі сон зрештою змилувався над ігемоном. Судомно позіхнувши, прокуратор розщібнув і скинув плащ, зняв з сорочки пояс із широким крицевим ножем у піхвах, поклав його на крісло біля ложа, скинув сандалі й витягнувся. Банга тут же скочив до нього в постіль і ліг поруч, головою до голови, і прокуратор, поклавши собаці на шию руку, склепив нарешті очі. Тільки тоді заснув і пес.

Ложе було в напівмороці, закрите від місяця колонадою, але зі сходів ґанку до постелі пролягла місячна смуга. І лишень прокуратор опустив зв’язок з тим, що було довкола нього насправді, він враз рушив по світляній дорозі й пішов по ній вище й вище, просто до місяця. Він навіть розсміявся уві сні від щастя, так-бо все склалося чудово і неповторно на прозорій блакитнявій дорозі. Супроводив його Банга, а поруч з ним ішов мандрівний філософ. Вони сперечалися про щось складне та важливе, до того жоден з них не міг подолати іншого. Вони ні в чому не сходилися один з одним, і від цього їхня суперечка була особливо цікава і нескінченна. Звичайна річ, сьогоднішня страта виявилася чистісіньким непорозумінням — адже ось філософ, що вигадав таку неймовірну нісенітницю, як те, що всі люди добрі, йшов поряд, отож він був живий. І, певно, цілком жахливо було б навіть помислити про те, що таку людину можна стратити. Страти не було! Не було! Ось у чому вся принада цієї проходки вгору по місячних сходах.

Вільного часу було стільки, скільки бажалося, а гроза мала бути лише надвечір, і боягузтво, безперечно, один з найстрашніших пороків. Так казав Ієшуа Га-Ноцрі. Ні, любомудре, я перечу тобі: це найстрашніший порок!

Ось, до прикладу, не був страшком теперішній прокуратор Іудеї, а колишній трибун у легіоні, тоді в Дівочій Долині, коли люті германці мало не загризли Щуролупа-Велетня. Та даруйте, філософе! Невже ви, з вашим розумом, допускаєтеся думки, що заради людини, яка діяла злочинно супроти кесаря, занапастить свою кар’єру прокуратор Іудеї? — Так, так, — стогнав і хлипав уві сні Пілат.

А, певно, занапастить. Вранці ще не занапастив би, а тепер, уночі, зваживши все, ладен занапастити. Він піде на все, щоб порятувати від страти цілковито ні в чому не винного схибленого мрійника та лікаря!

— Ми тепер будемо завжди в парі, — казав уві сні йому обідраний філософ-бурлака, який невідомо як станув на шляху вершника із золотим списом. — Коли один, то, значить, і другий тут же! Пом’януть мене, — зараз же пом’януть і тебе! Мене — знайду, безбатченка, і тебе — сина короля-звіздаря і дочки мірошника, вродливиці Піли.

— Так, ти вже не забудь, пом’яни мене, сина звіздаря, — просив уві сні Пілат.

І, забезпечившись кивком злидаря з Ен-Сарида, який крокував поруч з ним, жорстокий прокуратор Іудеї від радості плакав і сміявсь уві сні.

Все це було так хороше, але тим жахливішим було пробудження ігемона. Банга загарчав на місяць, і слизька, наче утерта олією блакитнява дорога перед прокуратором запалася. Він розтулив очі й найперше пригадав, що страта була. Відразу прокуратор звичним рухом учепивсь у нашийник Банги, потім хворими очима почав шукати місяць і побачив, що він трохи відійшов убік і посріблився. Його сяяння перебивало неприємне неспокійне світло, яке танцювало на балконі перед самими очима. В руках у кентуріона Щуролупа палав і чадів смолоскип. Щуролуп зі страхом і злістю косував на небезпечного звіра, який наготувався стрибнути.

— Не чіпати, Банга, — болісно сказав прокуратор і кашлянув. Закриваючись від полум’я рукою, він говорив далі: — І вночі, й при місяці нема мені спокою!.. О, боги! У вас теж погана служба, Марку! Вояків ви калічите...

З величезним подивом Марк дивився на прокуратора, і той спам’ятався. Щоб загладити даремні слова, промовлені зі сну, прокуратор сказав:

— Не ображайтеся, кентуріоне. Моє становище, кажу, ще гірше. Чого вам треба?

— До вас зверхник таємної охорони, — спокійно повідомив Марк.

— Кличте, кличте, — прочищаючи горло кашлем, наказав прокуратор і став босими ногами намацувати сандалі. Полум’я заходило по колонах, застукали каліги кентуріона по мозаїці. Він вийшов у сад.

— І при місяці немає мені спокою, — скрипнувши зубами, сам до себе проказав прокуратор.

На балконі замість кентуріона з’явився чоловік у каптурі.

— Банго, не зачіпати, — тихо сказав прокуратор і стиснув потилицю собаки.

Перш ніж говорити, Афраній, за своїм звичаєм, розглянувся і відійшов у тінь і, пересвідчившись, що, окрім Банги, зайвих на балконі немає, тихо сказав:

— Прошу віддати мене під суд, прокураторе. Ви мали рацію. Я не зумів уберегти Іуду з Киріафа, його зарізали. Прошу суду та усунення зі служби.

Афранію привиділося, що на нього дивляться четверо очей — собачі та вовчі.

Афраній витягнув з-під халамиди зашкарублу від крові калитку, запечатану двома печатками.

— Ось цей мішок з грошима підкинули вбивці в дім первосвященику. Кров на цьому мішку — кров Іуди з Киріафа.

— Скільки ж там, цікаво? — спитав Пілат, нахилившись до калитки.

— Тридцять тетрадрахм.

Прокуратор посміхнувся і сказав: