Читати книгу - "Останнє літо"

Дорікати їм за це не випадало, все це було, на думку Серпіліна, цілком нормально, але він не міг утриматись від людської слабкості — дав їм зрозуміти, що знає хід їхніх думок.

— Якщо завдати тут, — будемо вважати, що там їхній штаб корпусу, — бомбового удару вночі, — доводив Бойко, — наслідок сумнівний. У них у штабах добрі сховища, вони тепер з цим не жартують. Коли ще сьогодні, поки не смеркне, пустити штурмовики з прикриттям винищувачів, німці, може, й зазнають втрат, але в них залишиться ніч на те, щоб після такого штурмування переміститися на не виявлений нами запасний командний пункт. Найкращий варіант — ударити далекобійною артилерією одночасно з початком артпідготовки, а потім чергувати артнальоти з вогнем, який непокоїтиме їх, не давати штабові працювати, рвати зв’язок, заважати керуванню.

— Усе гаразд, — зауважив Серпілін. — Та як з дальністю? Дальності ж не вистачить! Поки не рушимо вперед, на граничній межі стрілятимемо. Тільки снаряди марно витрачати.

Сказав упевнено, бо все це якось уже обмірковували.

Наша артилерія з теперішніх її позицій практично туди не досягала.

— Ось Маргіані повідомив, — кивнув Бойко на артилериста, — що в розпорядження фронту з резерву Ставки прибув новий артполк великої потужності. Якщо поставити його сюди, — Бойко показав на карту, — штаб корпусу опиниться в зоні дійового вогню.

— Куди? — Серпілін надів окуляри й подивився на карту. — Тут у вас позиції реактивних установок.

— А ми їх перемістимо сюди, — показав уже не Бойко, а Маргіані.

— Гаразд, — погодився Серпілін. — Припускаю. Поставите, перемістите і навіть устигнете все вчасно зробити. А хто нам цей полк дасть? Я про нього, наприклад, ще ні від кого не чув.

— Є він, — сказав Маргіані. — Учора прибув у розпорядження фронту. Тільки його не передбачають у перший день наступу вводити. Хочуть поки що в резерві залишити.

— І що ви мені пропонуєте? — всміхнувся Серпілін.

— Попросити цей полк, товаришу командуючий, — сказав Бойко.

— У кого?

— Просто в командуючого фронтом.

— Якщо приїде до нас?

— Якщо приїде. Я в Кирпичникова про нього дізнавався, він з самого ранку ніде навіть не перекусив.

Мабуть, перекусить тут, у нас.

— Та-ак, — протягнув Серпілін.

Пропозиція була приваблива, проте звертатися до Батюка з проханням дати цей далекобійний полк не хотілося. Ставлячи себе на його місце, прекрасно розумів, що, незважаючи на всі спокуси, все-таки при достатній кількості артилерії в армії міг би притримати у себе в резерві таку силу, як цей полк. Цілком можливо, що Батюк відмовить, — і не буде нічого дивного. А наражатися на відмову — річ не просто в самолюбстві: не хочеться й самому звикати, й начальство привчати до того, щоб воно тобі відмовляло. Але, з другого боку, якщо там справді штаб німецького корпусу і якщо організувати по ньому такий вогонь…

— Гаразд, хай буде по-вашому, — згодився Серпілін. — Тільки одразу вточнимо. Скільки часу йому до нас іти, якщо нам його дадуть, підрахували?

— Підрахували, — сказав Бойко. — Зараз стоїть тут, у районі вивантаження. — Він показав на карті. — За три години після одержання наказу може дійти на своїй гусеничній тязі і стати на місце.

— А коли ж його переміщати, вночі?

— Ні, вдень, — сказав Маргіані. — Бажано, щоб ще завидна став на позиції.

— А що, як німці засічуть його вдень у русі?

— А я про всяк випадок дав авіаторам заявку, — мовив Бойко. — Якщо прикриємо маршрут руху безперервним патрулюванням винищувачів, — не дозволимо німцям спостерігати, це в наших силах. День довгий, о двадцять першій годині можна ще встигнути пристрілку зробити. Одразу як на місце прибудуть.

— А як плануєте пристрілку?

— Пристріляємося. Виберемо для пристрілки позначку не перед собою, а перед сусідом праворуч, а потім перерахуємо дані, — пояснив Маргіані. — Звичайно, не будемо їх там, у штабі корпусу, тривожити своєю пристрілкою!

— Та це зрозуміло, — згодився Серпілін. — Ну, а як відносно того, що ми прибуття до нас таких великих калібрів своєю пристрілкою виявимо?

— А коли виявимо, товаришу командуючий? — заперечив Маргіані. — Виявимо, коли німцям уже пізно буде. І до того ж не на ділянці прориву. Ну, прибули на фронт ці калібри! Що німці за ніч встигнуть зробити? Повідомлять, що прибули, ото. Й тільки.

— Так, спокуса велика, — сказав Серпілін.

У цю мить затріскотів телефон. Бойко взяв трубку і передав Серпіліну:

— Вас.

Синцов доповів йому, що дзвонили від Кирпичникова.

Батюк і Львов виїхали з корпусу сюди.

Тільки-но Серпілін поклав трубку, як телефон знову задзвонив. Цього разу про те саме дзвонили Бойкові.

— Піду до себе, — заквапився Маргіані. — Дозвольте?

— Хочеш, щоб у командуючого фронтом без тебе для тебе артилерію просив? У разі чого — мені відмова, а ти збоку? Не помічав раніше за тобою такої східної підступності.

— Я буду в себе напоготові, — не відповідаючи на жартівливий докір Серпіліна, сказав Маргіані. — А свого оператора пошлю в четвертий артилерійський парк; він поряд з тим господарством. Як тільки подзвонимо йому туди, він за п’ять хвилин буде в них.

— Чи ба, як у тебе все розраховано, — здивувався Серпілін. — Іди. Тільки про всяк випадок скажи: звідки агентурні відомості дістав про це господарство?

Посилатись не буду, а знати хочу.

— В крайньому разі можете й послатися, — згодився Маргіані. — Блінов сповістив.

— Чому Блінов? — не розуміючи, спитав Серпілін.

Начальник зв’язку армії Блінов, як і всі зв’язківці, був людиною добре поінформованою, а проте чому саме він перший дізнався про господарство, яке щойно прибуло з резерву головного командування, було незрозуміло.

— А вони, коли прибули на місце, свого зв’язку ще не протягли, на наш сіли, щоб доповісти командуючому артилерією фронту. Мали справу з нашим Бліновим.

— Ну, раз мали