Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Це викликало метушню на “Маргарет”. Матроси розглядали свої мечі, луки та арбалети. Луків мали багато, зате бомбардів та гармат не було. Вони траплялися зрідка на торговельних суднах. План виробили такий: підійти до борту “Сан-Антоніо” і взяти її на абордаж. Так вони сподівалися відбити Маргарет. Звичайно, вони ризикували тим, що на їхні голови впаде гнів короля, бо його дуже мало обходить викрадення двох англійських жінок, але це їх не зупиняло.

Менш ніж за півгодини все було готове, і Пітер, походжаючи по палубі, вперше відтоді, як виїхав із Дедхема, мав щасливий вигляд. Легкий вітрець так само підганяв їх уперед. За допомогою цього вітерцю вони поступово підійшли до “Сан-Антоніо” на відстань з півмилі. Але тут вітер ущух, і обидва кораблі завмерли з обвислими вітрилами. Проте сила припливу чи якась течія зближала їх, і ще до темряви між ними залишалося не більш як чотириста футів. Англійці сподівалися, що до світанку вони підійдуть упритул і зможуть висадитися на “Сан-Антоніо” при світлі місяця.

Та цього не сталося — близько дев’ятої години важкі хмари обклали небо, з берега подув сильний вітер, і, коли настав світанок, з “Маргарет” було видно тільки маківки щогл каравели, яка швидко відпливала на південь.

Минуло два довгих тижні, перш ніж вони знову побачили “Сан-Антоніо”. Протягом усього шляху від Уессану78 через Біскайську протоку дули легкі й мінливі вітри, але, коли вони проминули мис Фіністер79, з північного сходу налетів шквал, який погнав “Маргарет” швидше. На другий день цього шторму після заходу сонця “Маргарет” виринула з туману вперемішку з дощем, і за милю матроси побачили “Сан-Антоніо”. На “Маргарет” тріумфували — тепер англійці переконалися, що “Сан-Антоніо” не зайшла в жоден із портів на півночі Іспанії. Хоча порт призначення каравели був Кадікс, та на “Маргарет” побоювалися, що іспанці можуть сховатися в одному з північних портів. Незабаром знову уперіщила злива й сховала від них “Сан-Антоніо”.

Поки “Маргарет” ішла вздовж берегів Португалії, погода день у день погіршувалася, і, коли вони проминули мис Сан-Вісенті80, затим повернули до Кадіса, почався сильний шторм. Під час цього шторму вони втретє побачили “Сан-Антоніо”, що боролася з хвилями. Тепер уже до кінця плавання, за винятком пори нічної темряви, англійці не втрачали з поля зору “Сан-Антоніо”. Наступного дня “Маргарет” ще наблизилась до іспанської каравели, яка, лавіруючи, намагалася прорватись у Кадікс. Але в боротьбі зі штормом “Сан-Антоніо” втратила одну зі своїх щогл. Окрім того, іспанці бачили, що “Маргарет”, яка краще справилася зі штормом, незабаром наздожене їх. Тоді вони змінили свій план, і “Сан-Антоніо” взяла курс на Гібралтарську протоку.

Переслідуючи “Сан-Антоніо”, “Маргарет” пройшла повз Таріфський мис, африканський берег залишився з правого борту, проминула Альхесіраську бухту — “Сан-Антоніо” не мала намірів заходити в неї, пройшла мимо древньої сірої скелі Гібралтару, на якій світилися сигнальні вогні, і надвечір опинилася в Середземному морі на відстані менш ніж миля від “Сан-Антоніо”.

Тут шторм був ще жахливіший, і матроси з труднощами справлялися зі шматтям вітрил. До ранку “Маргарет” утратила одну із своїх щогл. Це була страхітлива ніч — ніхто не знав, чи доживе він до ранку. Серця Кастелла і Пітера до того ж розривалися ще й од страху за іспанську каравелу — адже вона могла піти на дно й потягти за собою Маргарет. Проте, коли розвиднілося, вони побачили попереду з правого борту “Сан-Антоніо”, щоправда в жахливому стані. Опівдні англійці були вже за двісті ярдів од “Сан-Антоніо”, так що можна було розгледіти іспанських матросів, які перебиралися по її високому юту та кормі. Крім того, вони побачили щонайважливіше — дві жінки вибігли із каюти, й одна з них стала махати їм білою хусточкою. Жінок одразу ж завернули назад, але Кастелл і Пітер переконалися тепер, що Маргарет та Бетті живі й знають, що їх намагаються врятувати.

Через якийсь час вони побачили спалах на борту “Сан-Антоніо”, і, перш ніж до них долинув звук пострілу, велике чавунне ядро впало на палубу “Маргарет”; відскочивши, воно вдарило в груди матроса, який стояв поруч з Пітером, і скинуло в море. Це на “Сан-Антоніо” вистрілили із бомбарди, але, оскільки більше пострілів не було, англійці вирішили, що гармата при пострілі, мабуть, розірвалася чи поламалося кріплення.

Невдовзі після цього “Сан-Антоніо”, дві щогли якої були зламані, спробувала було змінити курс і пливти на Малагу. її будинки виднілися біля засніжених вершин Сієрри. Та зробити це іспанцям не вдалося: як тільки каравела ставала під вітер, “Маргарет” опинялася просто перед нею, і, поки матроси займалися вітрилами, всі вільні від роботи англійці під командуванням Пітера починали обстрілювати їх із луків та арбалетів. Хоча палуба “Маргарет”, що розгойдувалася, була не найкращим місцем для стрільби, а вітер заважав правильному польотові стріл, їм пощастило вбити трьох і поранити вісьмох чи десятьох матросів із команди “Сан-Антоніо”, внаслідок цього вони випустили з рук трос; каравелою знову закружляв ураган.

На високому майданчику біля кормової щогли, обхопивши її рукою, стояв д’Агвілар, віддаючи накази своїй команді. Пітер прилаштував стрілу до тятиви лука, виждав, поки “Маргарет” бодай на мить затримається на гребені хвилі, прицілився й вистрілив.

Проте хвиля підняла “Маргарет” трохи вище, і, коли д’Агвілара гойднуло, Пітерова стріла вп’ялася в дерево й пришпилила до нього д’Агвіларового великого оксамитового капелюха. Пітер розгнівано й розчаровано скреготнув зубами, тим більше, що кораблі знову порозкидало один від одного, слушний момент було втрачено.

— П’ять разів із семи попадав я стрілою в бугаєве кільце за п’ятдесят кроків, щоб завоювати знак переможця села, — з гіркотою пробурмотів він, — а тепер не можу підстрелити негідника