Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Виступив із промовою Паркер: поліцейські, мовляв, схильні до тих же спокус, що й цивільні, однак зобов’язані набагато суворіше стежити за власними базовими інстинктами, бо повинні служити моральним прикладом суспільству, особливо враховуючи, що суспільство дедалі глибше грузне в комунізмі, злочинності, лібералізмі та загальній моральній розбещеності. На чолі відділу, котрий має виступати гарантією моральності поліцейських, належало стати взірцеві моральної чистоти, і ніхто не підходив на цю роль краще, ніж капітан Едмунд Дж. Екслі — герой війни та людина, що розплутала справу «Нічної сови».

Ед виступив також, ще глибше занурившись у питання моралі. Його підійшли привітати Двейн Фіск та Дон Клекнер; їхні наміри він прочитав навіть крізь густий туман перед своїми очима — вони, очевидно, мітили на посади його помічників. Дадлі Сміт підморгнув йому, і зрозуміти сенс цього жесту було також доволі легко: «Ось побачиш, приятелю, нашим наступним шефом детективів буду я, а не ти». А потім він без кінця вибачався за те, що їде так рано, і помчав до неї додому. Дорогою в голові в нього помалу вияснилося.

18:00 — Інес зазвичай поверталася з роботи близько 19:00. Ед увійшов і, не запалюючи світла, почав чекати.

Час тягнувся, мов клей; Ед позирав на свій наручний годинник. 18:50 — у замку провернувся ключ.

— Екслі, можеш не ховатися. Я бачила твою машину на вулиці.

— Не вмикай світло. Не хочу бачити твого обличчя.

Інес у відповідь задзвеніла ключами, із глухим звуком впала на підлогу сумка.

— І всієї цієї тупої муті з Дрімленду, яку порозвішала на стінах, я також не хочу бачити.

— Ти хотів сказати, на стінах будинку, за який ти заплатив?

— Ти це сказала — не я.

За звуком він зрозумів, що Інес притулилася до дверей.

— Хто тобі сказав?

— Це не має значення.

— Збираєшся йому помститися?

— Йому? Ні, навряд чи я зможу йому помститися так, аби після цього не видаватися ще більшим дурнем, ніж зараз. До речі, можеш називати його ім’я.

У відповідь — мовчання.

— Це ти допомогла йому скласти іспит на сержанта? Самотужки він би на це не спромігся.

У відповідь — мовчання.

— І довго вже? Довго ви трахалися в мене за спиною?

У відповідь — мовчання.

— Як давно ви трахаєтеся, puta[21]?

— Можливо, років із чотири, — зітхнувши, відповіла Інес. — Іноді. Коли ми були потрібні одне одному.

— Маєш на увазі, коли я тобі був не потрібен?

— Коли я втомлювалася бути в чужих очах просто жертвою зґвалтування. І коли мені ставало страшно від розуміння того, на що ти ще здатен, аби справити на мене враження.

— Я витягнув тебе із Бойлі-Гайтс і дав нове життя.

— Екслі, ти почав лякати мене, — сказала Інес. — Я просто хотіла бути дівчиною, яка зустрічається із хлопцем, і Бад мені це дав.

— Не смій вимовляти його імені в цьому будинку!

— Маєш на увазі, у твоєму будинку?

— Я забезпечив тобі гідне життя! Що б ти робила зараз, якби не я? Місила би в якійсь халупі тісто на тортилью?

— Querido[22], ти так легко перетворюєшся на чудовисько!

— Скільки ще ти мені брехала, Інес? Скільки ще брехні було між нами?

— Екслі, може, досить?

— А це вже ні, викладай усе.

У відповідь — мовчання.

— Скільки ще у тебе було чоловіків? Зізнавайся, у чому ще ти мене обманювала?

У відповідь — мовчання.

— Після всього, що я зробив для тебе? Шльондра. Відповідай!

У відповідь — мовчання.

— Я тебе познайомив зі своїм батьком. Ти завдяки мені дружиш із Престоном Екслі. Скільки ще кобелів ти ублажала у мене за спиною? Якою іще брехнею відплатила за те, що я для тебе зробив?

— Краще тобі цього не знати, — тихим голосом відповіла Інес.

— Це вже я сам розберуся, курво ти гойдана.

Інес відірвалася