Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

Внизу розкинулося абсолютно чужинське у своїй дивній красі місто. Воно чимось нагадує мені висохлий ліс, білі гілки якого так переплелися, що й не роздивитися, що там діється внизу. А кулясті будівлі, наче гнізда серед цих гілок.

Мій шлях лежить до центральної будівлі, розташованої на величезній, кам'яній на вигляд платформі, що височіє над іншими. Виглядає ця будівля дуже специфічно. Основу її складають блискучі чорні піки, створені чи то з каменю, чи то ще з чогось подібного. А поміж ними цілими гронами нагромаджені величезні кулясті та багатогранні утворення сірого кольору. Виглядає це так, ніби крізь тріщини в скелях якийсь велетень видув безліч бульбашок різного розміру, а ті так і застигли.

Направивши джет до просторої площі перед цією будівлею, зауважую, що мене вже зустрічають.

До місця мого прибуття поважно рухається група вищих імар, яку очолює вже знайома мені особа, Мати владущого клану Нуатхар. Завершують ходу двоє величезних крилатих і озброєних воїнів, судячи з усього, охоронці.

Та й навколо площі, на менших майданчиках вже зібрався натовп… городян.

Плавно посадивши джет, я вже збираюся відстібати кріплення крісла, коли панель зв'язку з Саяре несподівано спалахує вхідним викликом і переді мною з'являється обличчя Шоа-дара.

− Я практично на міс-с-сці… − доповідаю, вирішивши, що його саме це цікавить, але брат різко перебиває.

− Ж-шеня зникла, − приголомшує мене повідомленням.

Штурвал із жалібним скрипом покривається тріщинами у моїх руках.

− Як це, зникла? − шиплю. Нутрощі раптово сковує льодом.

І невже... страхом?

Цього не може бути. Не повинно! Я захистив її. До неї не могли дістатися ментально… Ментально! Ментально не могли. А якщо інакше... Як її вивели з-під носа Шоа-дара?

− Її немає на кораблі, брате. І вона не виходила з наш-ш-шого спального відсіку. Я б помітив. Ж-шеня прос-с-сто ш-ш-щезла із закритого, захищеного приміщення.

− Що кажуть камери, датчики?

− Камери в спальному відс-с-сіку вийш-ш-шли з ладу. А датчики зафіксували потужний енергетичний сплес-с-ск.

− Невідомої природи? – кидаю зі злістю.

− Не зовсім. Бортові сис-с-стеми зробили повний аналіз енергетичних коливань і знайш-ш-шли схожість з тими даними, які ти завантажив з дозволу Повелителів. Схоже, на наш-ш-шому кораблі побував хтось із богарів. І забрав Ж-шеню.

Прокляття. Це справді пояснює, як нашу жінку могли викрасти з корабля у відкритому космосі. Її забрали через підпростір, паралельні шари реальності, якими користуються і подорожують надістоти богари й ті, кого вони наділили такою силою.

Я особисто був свідком, як один із богарів майже рік тому викрав імператрицю Аша-Ірон прямо з-під носа її трьох чоловіків. І сховав, до речі, у цьому ж всесвіті, в якому ми зараз перебуваємо.

Саме я потім командував кораблем, на якому Повелителі з побратимом вирушили її шукати. І чудово пам'ятаю, як сказилися всі датчики та бортові системи, коли до нас на зворотному шляху приєднався ще один богар, цього разу вже сам Абсолют, прабатько раси ашарів та покровитель імперії Аша-Ірон.

Власне, саме про ці дані й говорить зараз Шоа-дар. Вирушаючи в експедицію, я випросив у імператорів дозволу завантажити в бортову пам'ять нашого Саяре всі зафіксовані тоді показники про всяк випадок. Щось буквально штовхнуло мене це зробити. Чуття вкотре не підвело.

Здавалося б, яке діло до нашого маленького екіпажу цим надістотам, що подорожують навіть поміж всесвітами, поза часом і простором? Проте, схоже, хтось із них вкрав нашу з Шоа дівчинку.

Навіщо? Як її тепер повернути? Що йому потрібно від Жені? І що це за богар взагалі? Хто саме із них? Хтось із нам відомих?

І чи пов'язане це викрадення якось із візитом на планету імар?

На всі ці запитання поки що немає жодної відповіді. І тільки з останнім я можу спробувати розібратися зараз.

− Залиш-ш-шайся на зв'язку. Існує велика ймовірність, що це все-таки зв'язано з Чарпатчхе та її наполегливим інтересом до Ж-шені, − вимовляю сухо, відстібаючи кріплення крісла. – Я дізнаюся, чи це так.

Якщо у нашому Всесвіті один із богарів став прабатьком і покровителем цілої раси, то цілком можливо, що такі ж цивілізації можуть існувати й тут.

Бо який же цікавий збіг виходить. Саме тоді, коли до Жені так настирливо підбиралася наша пасажирка, звідкись з'явився невідомий богар, і забрав нашу дівчинку через підпростір.

− Зрозумів, − кидає Щоа-дар, похмуро стискаючи щелепи.

Перекинувши його виклик на комунікатор свого бронекостюма, я ще раз сканую площу і натовп, що зібрався навколо неї. Вони не виглядають агресивно налаштованими. Проте серед маси невисоких безкрилих імар, які, судячи з усього, і є представниками робочої касти, подекуди видніються ще й воїни. Немає лише нижчих. Відзначивши для себе, що мати клану Нуатхар, здається, вже нервує, я вибираюся з носової частини джета, щоб забрати пасажирку, після чого наказую бортовим системам відкрити люк.

Піднявши на руки важку лялечку, ледве стримуюся від бажання роздавити її, як шкаралупу, знищити це мерзенне створіння. Але мене тримає те саме кляте слово і той факт, що я поки що не маю доказів, що Чарпатчхе справді причетна до викрадення Жені. Здогади не рахуються. Вони від клятви не звільняють.

До того ж здоровий глузд нагадує мені, що це буде вкрай нерозумною дією. Зараз. Коли мені потрібно налагодити контакт з невивченими створіннями та знайти інформацію про Женю.

Спустившись трапом, відразу прямую до Нуатхар і її супроводу. Лицьовий щиток поки що не підіймаю. У своїх ментальних здібностях я ніколи раніше не сумнівався, але тепер змушений визнати, що серед цієї раси цілком можуть знайтись менталісти й сильніші за мене. Полегшувати їм завдання зоровим контактом буде зайвим.

− Рада вітати вас у плоті, капітане Са-ард. І щаслива бачити найулюбленішу зі своїх дочок удома. Дякуємо вам за її порятунок, − урочисто вимовляє Нуатхар, яка виглядає так само як під час нашої нещодавньої розмови.