Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

Але, слава Богу, до тисяча дев’ятсот сімдесят дев’ятого року Ямайка відрадно змінилася, і тепер вона вже не той нужник, яким була раніше. У кожному разі, станом на тепер. Наступного тижня ми летимо до Аргентини, і Клер уперше за роки здається щасливою. «Ну що, нам тепер налягати на іспанську?» — каже мій малюк, і тільки тут я згадую, що ми три роки не були в іспаномовній країні. Судячи з кількості дзвінків, які дружина зробила в цьому місяці винятково іспанською мовою, вона, схоже, розсилає попередження всім своїм сучкам-подругам, що орел скоро приземлиться. Уявляю рівень розгубленості тих, хто постійно потайки пліткував про неприязнь Клер до цієї країни та її бажання знову опинитися у Вермонті; тепер же про Вермонт вона й не згадує... Моєму наступникові треба буде це прес-пап’є? Бог його знає, я не хочу... чи, може, й хочу. Я сьогодні такий роззявкуватий. Чорт забирай, і про що це я щойно думав?.. А, так, Вольфсбрикер. Югославія. Адмірал у нападі гніву. Лайно собаче, адже Контора й справді діяла в обхід закону.

А ось ця стругачка згодилася б моєму синові. Від однієї стругачки довбаний офіс не збідніє, а якщо й так, кому яке, в сраку, діло? Наче хтось на Ямайці веде облікові відомості. Найбрудніше на світі місце, в якому я... Ні, неправда: Еквадор був значно, значно гіршим. Мене відчутно розбирає злість, хоча не можу второпати чому. Може, тому, що ми повертаємося в цю задрипану Аргентину. Не те щоб я аж так її ненавидів; навпаки, навіть приємно буде посидіти у вуличній каварні, поглядаючи заради розмаїття на сексуальних аргентинок. Така ось країна. Хай їй грець. Я не збираюся бути десятитисячним білим, який запав на цю країну. Я на неї не западаю. Або якщо я хочу це зробити, то мені треба щонайменше забити на все та покурити «травички» на Трежер-Бічі разом з усіма тими пропащими гіпарями.

На Ямайці безтурботний вечір — на цей момент це єдине місце у світі, де справді спокійно. Бо Іран... Боже правий, подумати тільки: нас колись направляли туди. А цей президент[312]? Та його ж усі на глузи беруть. Луїс розповідав, що вже невдовзі після того, як він в’їхав на своїй ковбойській дупі в офіс, то вчинив Конторі справжній розгром, а нас назвав національною ганьбою, — це, втім, не завадило йому завалити нас купою розпоряджень, ще більшою, ніж за Форда, і майже такою ж, як за Ніксона. Сам він, зрозуміло, дивився на це інакше. Перманентний напад совісті, певно. Цей хлопець переймається якимись там чорношкірими за кордоном, у той час як у власній країні він для рідних ніґерів не може побудувати навіть нічлігів. Або підірвімо апартеїд, — та звісно, бо ж усе, що вам треба, — це пара червоних черевиків з підборами для відбивання чечітки. А для чого його підривати? АНК[313] уже не перший рік спонсорує Країна Рад, бо, за інших рівних умов і попри всі їхні дурощі, в соціальному плані комунізм прогресивніший за нас. Та він хоче зробити апартеїду летальну ін’єкцію і звільнити Родезію від цього нацистського маніяка Яна Сміта[314].

Я знаю двох із тих хлопців, що були впроваджені в БОСС[315], і їх обох вхопила за дупи таємна поліція Родезії. Треба мати новий, просто неабиякий рівень некомпетентності, щоб потрапити в незграбні лапи африканської таємної поліції. Троє наших попали до тих недоумків, а четвертого злило саме БОСС. Ті африканські хлопи, певно, дуже собою пишалися. Нам узагалі не треба було лізти в ту чорносраку Африку, хай би вона лишалася тим бісовим англійчикам, чортовим бельгійцям і клятим португальцям, по стількох роках усе ще схибленим на колоніалізмі. Господи Ісусе, Баррі, якби хто-небудь зараз тебе чув, то вирішив би, що ти стаєш лібералом. Дяка Луїсу — щонайменше за те, що змусив мене отямитися й побачити, що насправді діється навколо. Чи, може, то був Вільям Адлер.

Селлі подумує, що її теж переведуть. Моя секретарка трохи на мене запала. Це дуже приємно усвідомлювати. Дружина навчає іспанської Айдена. Що ж до Тімоті, то він уже не пам’ятає жодного іспанського слова. Дізнавшись про наш від’їзд, він не на жарт розлютився. «Ідійоцька лажа!» — брякнув він і кинув об стіл виделку. До тривожних симптомів можна зарахувати те, що він відмовляється їсти американську їжу, а вимагає лише крабів, батату, тушковану свинину та бредфрут. Довелося нагадати малому виродку, хто в домі старший. Бідолаха, він думає, що я не знаю про його маленьку ямайську подружку. Дідька лисого, та я збагнув про це відразу, як він сказав Айденові, що його Бетмен із Суперменом — «ідійоцькі пуцики», і це про свої ж улюблені іграшки, з якими раніше не розлучався! Малий шмаркач вважає, що йому відома суть любові. А між тим любов — це всього лиш перехід на осілий спосіб життя. Бісів осілий спосіб життя. Повільне випадання в осад.

Луїса Джонсона, мого молодшого «приятеля» по сімдесят шостому року, відрядили назад до Центральної Америки — мабуть, «Школі Америк» цього року знадобилася його «рука допомоги». Треба ж комусь будувати армію, здатну дати відсіч соціалізму, комунізму та іншим «ізмам», що тільки й чекають нагоди прибитися до наших берегів. Кумедно, ми ніколи не симпатизували один одному (мало того — я терпіти не можу цього покидька, який нещадно б’є свою дружину), а ось тепер він мені постійно телефонує. Розповідає про все це лайно і сентиментально скаржиться, що йому, мовляв, треба хоч іноді чути кілька фраз англійською. Я міг би йому сказати: «От не гамселив би свою дружину, то було б з ким розмовляти», але це звучало б якось вульгарно. Говоримо ми й про спецслужби, до яких він входить, а я — ні, і де тепер усе реально шкереберть. Він вважає, що річ тут у адміралі Танні — людині, яка і в кращі часи мала досить поверхове уявлення про те, як влаштована Контора. «Танні — канцелярський щур», — сказав я йому. Просто просиджує штани і час. Знову ж таки, хто відчуває довіру до людини, яка надає перевагу водичці з лаймом, а не віскі чи хоча б каві? Ну, а далі що — сцяти сидячи? Ні. Це все Ніксон, саме він винен у розвалі ЦРУ. Почнемо з того, що Конторі він ніколи не довіряв. Разом