Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Я ж сказав вам не приходити сюди, - холодним голосом промовив Кай голосом, який заставив мене затремтіти від жаху. Мене навіть заболіла шия, так мов би мене знову душать зашморгом.

- Сказав же? – повторив він, знову мене налякавши. Кирила не на жарт скрутило, він навіть застогнав, зігнувшись майже до підлоги всім тілом. Іван же із шумно й тяжко дихав і все. Мені також стало тяжко дихати, я закашлялась, прикриваючи шию.

- Що ти з ними робиш?! Припини! – злякано крикнула, не розуміючи, що тут відбувається.

- Дарина має рацію, - додала Марго, - використовувати Волю на братах - це занадто. Припини.

- Гей... - видихнув Кирило, все ще корчачись від болю, - вона твоя, ніхто не сперечається. Пробач, просто пробач…

Блондин наче зовсім нікого не чув, тільки з неприязню дивився на Івана. Стиснув кулаки, по спині пробіг холодок. Кирило почав лаятись, брат упав обличчям на підлогу.

- Досить! - штовхнула Кая в груди, так що він ледь не упав. Кирило упав лицем на підлогу, лаючись крізь зуби. Брат підвівся з підлоги, блідий і втомлений, наче в нього відняли всі сили.

- У тебе кров, - тільки й сказав він, так що я не одразу зрозуміла, що він звертався до мене. Подивилася, про що він, поріз і від скла знову відкрився, якась дурна у них фішка, зовсім не на довго помагає.

- Подряпина, - махнула рукою, не бажаючи загострювати увагу на собі.

- Брате, це ж жорстко! Ми просто хвилювалися, - обурився Кирило, нарешті відскрібши себе від підлоги. А вона, між іншим, брудна, я її тільки раз в тиждень мию.

- Мій наказ не обговорюється, а виконується, - продовжив командувати блондин, ставлячи з себе незрозуміло кого.

- Що ще за накази такі? - розсердилася. - Що це ще за Воля? Ти так поводиш себе з хлопцями, що називають тебе братом?! Та що ти за людина така?!

- Мені тут робити більше нічого, - холодно проігнорував мене хлопець, наче я пусте місце.

То він мене на коліна садить і лізе цілуватися, а то принижує або, чи гірше того, ігнорує. Коли Кай був уже майже в коридорі, неголосно сказала: "Попутного вітру тобі в сраку".

- Хоча, мабуть, залишуся, - усміхаючись, Кай зачинив вхідні двері й зайшов назад до кімнати. Під моїм злим поглядом він розвалився на дивані та з задоволеним виглядом обвів кімнату поглядом. Поводить себе так, наче він у себе дома, а не в гостях. Як вони взагалі його терплять?!

- Піду тоді я, - тільки видихнула, не бажаючи продовжувати з ним розмову.

- О, ти вже не пахнеш, - раптом сказав Кирило, коли я проходила повз.

- Що? – від несподіванки я навіть зупинилася. - Ти, про що?

- Про твій запах, - чомусь зніяковів Кирило.

- А що не так із моїм запахом?! Я що смерджу?! - то Кай, то Кирило - у них що, конкурс "Принизь Дарину"?!

- Йой, ні, просто останніми днями ти пахла не так, як зазвичай, - спробував заспокоїти мене Кирило все більш червоніючи.

- Це як: не так?! – не переставала дратуватись від його слів.

- Розумієш, - влізла в розмову Марго і, трохи ніяковіючи, сказала мені на вухо, - цикл.

- Цикл? Що? - почервоніла трохи, нічого не розуміючи. – Ви взагалі про що?

- Знаєш, коли у песиків жіночої статі овуляція, у песиків чоловічої статі починається шлюбний період, і вони приділяють увагу песикам жіночої статі, - безневинно й тоном учительки спробувала пояснити Марго, ніяковіючи від цієї розмови ще більше чим я.

- А я тут до чого? - мені все більше здається, що я нічого не розумію.

- Коротше, - мабуть, Кай втратив терпіння і, посміхаючись, видав істину, - ти - сука! Ми - пси! І коли в тебе тічка, у нас зносить дах від твого запаху. Ясно?

Приїхали…

- Що? - закліпала очима, застивши з дурнуватою нічого не тямущою посмішкою.

- Що це за вирази, проявіть повагу! - обурилася Місис Тактовність. – Дівчинці ніяково.

- Ми тебе хотіли, - від цієї фрази Кирила мені стало недобре, я мало там же на брудну підлогу не сіла.

- Ти теж? - втупилася на брата, який мав такий вираз обличчя, ніби навіть на дні океанна йому б було комфортніше ніж у дану мить тут.

- Ти що?! Ні за що! - сторопів брат червоніючи не гірше Кирила. - Це в них дахи поїхали, придурки збочені.

- Це що у вас на кожну дівчину так? - з неприхованою огидою запитала, все ще не усвідомлюючи сказане.

- Ні, тільки на тебе! - запевнив мене Кирило.

- Якось від цього не легше. Чому я? Що я вам зробила? - немов цей абсурд не зі мною відбувається.

- Ми не знаємо. Як ти приїхала сюди, так щомісяця хоч у клітку лізь, - сумним тоном пояснив Кирило. - Кай навіть заборонив нам усім спілкуватися з тобою і підходити близько

- А Івану-то навіщо було забороняти?! - згадала, чому розлютилася вчора.

- Він не заперечував, - байдуже відповів альфа з таким виглядом, наче його веселить ця розмова.