Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

На подібну відверту брехню, що озвучив зухвалий майстер Блискавки, графиня відреагувала дещо екзальтовано, але дійсно підтвердила, що являється вищим магом. Під моторошне ревіння Тигра земля нещасної галявини почала вибухати. Десятки, а потім й сотні магмових гейзерів виривалися з неї, заливаючи пекучою смертю усе, що ще якимось дивом тут вціліло. Власне, під один з таких гейзерів потрапив і Вищий Магістр Блискавки, що висів занизько у повітрі. Неприродньо насичена силою Вогню магма буквально випарила грозові обладунки. Та в останній момент віконт все ж встиг надати собі вертикального імпульсу та запакуватися в три додаткові щити. І навіть так правий чобіт Вищого Магістра трохи димився, а вираз обличчя говорив про не дуже приємні відчуття, які той щойно пережив.

Менше з тим, магма все прибувала. І от галявина перетворилася на філію якогось дуже дивного вулкана, по краях якого ростуть дуже обпалені дерева… і стіни. П’ятиметрові стіни з каменю, схожого на мармур, що колом опоясали цей лавовий басейн, не даючи полум’ю та жару піти далі. Грегор огородив поле битви, зрозумівши, що оскаженілій графині начхати на шкоду природі. Сам він вже стояв посеред цього пекла на голові в п’ятиметрового Обсидіанового Голема.

– Саме ваше перебування тут шкідливе, графине. – Сказав Грегор, вимовивши титул жінки з максимальною зневагою в голосі.

З двох боків до Магмового Тигра ринули гігантські кам’яні руки, намагаючись чи то спіймати, чи то розчавити його. Тигр стрибнув угору метрів на двадцять. Тоді із широких грудей геомантового Голема з шаленою швидкістю по цілі вистрілили сотні дрібних, обсидіанових стрижнів. Не більше вказівного пальця довжиною, але коли таких стрижнів багато й летять вони швидше, ніж арбалетний бовт… Звісно, щось було збито просто в повітрі черговою хвилею невимовного жару. Щось – графиня навіть відбила лапами. Але, судячи з дуже обережного приземлення, деякі «стріли» все ж влучили.

– Арр, най тобі магмовий змій яйця розпече,  поганцю! – Істерично й люто закричала графиня і Магмовий Тигр навіть підняв передню лапу з непропорційно збільшеними кігтями, у яких почало клубитися щось дійсно серйозне, коли знов озвався барон цих  місць.

– Щодо зміїв… Твій вихід, Хісс.

Булькотюча магмою, тричі присипана попелом земля під розпеченою кицькою здійнялася стовпом – і гігантський дерев’яний дракон впився в горлянку котячому аватару графині. Тигр у відповідь заревів та палахнув черговою, дуже потужною хвилею жару. Але рослинний плазун, хоч трохи й почорнів корою, продовжував тримати свою ціль, а, здається, нескінченні його кільця, що вилазили із землі, все опутували й опутували жертву. І в  якийсь момент ревів вже не тигр, а сама графиня. Зрозумівши, що не може розірвати зв’язок зі своїм створінням, не відірвавши при цьому суттєву частину себе. Укус одного з улюблених творінь Архімага Землі й Життя не був звичайною, примітивною атакою.

Несамовите сяяння Тигра почало вщухати, як наче той втрачав свою температуру, свій жар та енергію. Після цього Грегор відчув, що графиня втратила контроль над Магмовим Полем. І тепер це вже не було закляттям, здатним плавити й нищити за наказом свого творця. Тепер це була просто смертельно небезпечна, розпечена гірська порода. Ключове слово – «гірська». Тож геомант скерував весь той пекельний жар в один-єдиний імпульс – і відправив його до неба. І галявина, замість магмового поля, вкрилася темною, майже чорною кремнеземною породою з купую домішок. Грегор, вочевидь, міг би сказати навіть у відсотковому відношенні, чого й скільки там було, але зараз він був трохи зайнятий.

– Ви лишили мені не надто багато варіантів, графине. – Зі своїм фірмово-кам’яним виразом обличчя звернувся Грегор Грейткіллс до супротивниці, яка все ще люто ревіла, намагаючись викараскатися  зі смертельних обіймів Хісс. – Або я тут і зараз…

– Лайно селюче! – Перебила барона тутешніх місць елегантна графиня. – Брудний земляний покидьок, як тільки я виберуся, мої люди і я повернемося сюди і зітремо тебе й твоє кодло наххх…

– Не треба перебивати Його милість, бабцю. – Проговорив Хісс відрощеною другою головою. Бо перша як раз ще більше стисла зуби, що й призвело до хрипіння Її сіятельства та невеличкої втрати ініціативи у цьому світському діалозі.

– Дякую, Хісс. – Кивнув своєму створінню геомант і продовжив. – Так от, ви у будь-якому разі сюди не повернетеся, шановна. Бо або я тут і зараз роблю дострокову зміну влади всередині славного роду Флеймбьорп, просто знищуючі вашу сутність. Або ви присягаєтеся Вогнем та своєю Силою, що ніколи не заподієте шкоди мені, моїм підданим та моєму баронству – і я вас відпускаю. Звісно, трохи ослабленою. Як і казав, вам треба відпочити від звання Архімага. Гадаю, за рік-два ваша енергетика прийде до норми, але поки зможете хвастатися лише здібностями дуже талановитого, та все ж Вищого Магістра. Бачте, ця отрута Хісс доволі серйозно пошкоджує енергетику. Когось рангом менше вона просто вбила б, а така сильна (хоч і вельми неприємна) особистість, як ви, може відбутися лишень тимчасовою слабкістю. Не надто велика ціна за життя, егеж? Хісс, хай щось трохи скаже.

Баронеса припинила хрипіти і з нутра Тигра пролунала нарешті розбірлива говірка:

– Бароне, ви хоч розумієте, що я все одно цього так не лишу? Я завжди пам’ятатиму, завжди думатиму про…

– Так-так, все розумію. Ціную вашу впевнену позицію, Ваше сіятельство, – Перебив магессу Грегор та підняв правицю з розкритою долонею догори. – Хісс, кінчай з цією… опорою престолу.