Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Стійте! – Крикнула графиня. І цього разу в голосі відчувалася вже не лють, а банальний страх. – Добре, добре, усі Кола пекла вас забирай!

Тигр, горлянку якого все ще стискав  Хісс, повільно підняв праву передню лапу, підніс до лоба й провів вогняними кігтями по ньому, наче перекреслюючи.

– Я, графиня Вікторія Флеймбьорп, Архімаг Магми, присягаюся своєю силою та люттю Вогню, що ніколи особисто не заподію шкоди барону Грегору Грейткіллс, його підлеглим, а також його баронству. Най Вогонь мені буде за свідка клятви та катом у разі її недотримання!

Біля лап кошачого втілення чарівниці виник метровий вогняний бутон дивної квітки. Пелюстки її розкрилися, обдаючи жаром усіх учасників події, після чого квітка щезла, лишивши по собі лиш відчуття присутності чистої Стихії.

 – Чудово… чудово… А тепер – не смію вас затримувати, Ваше сіятельство. Та й не дуже хочеться дивитися на людину, котра чудовий, унікальний і давній ліс намагалася перетворити на своє вогнище. На все добре! – Грегор махнув рукою і Хісс різко мотнув головою, розриваючи вогняну горлянку Магмового Тигра.

Переможене створіння видало останню, наче передсмертну хвилю жару – та впало на землю купою розпеченої породи, що почала остигати. Леон Д’Альбон, що весь цей час спостерігав за діалогом Архімагів згори, встиг побачити, як дух Вікторії Флеймбьорп все ж встиг покинути тіло Тигра до його знищення. Власне, вже наступної миті він приземлився на галявину поруч зі своїм вчителем і прокоментував ситуацію, хитаючи несхвально головою:

– Все у вас, майстре Грейткіллс, якось через дупу Вулпота, най пробачать мене  Небеса.

– І чим же незадоволений мій любий учень? – Запитав через плече геомант та відправився до геометричного центру випаленої галявини.

– Тим, вчителю, що якщо ви вже настільки серйозно були налаштовані – треба було вбити це стерво та й усе. – Впевнено продовжив Вищий Магістр, крокуючи поруч з бароном. – А ви мало того, що взяли з неї не дуже коректну Обітницю (вона пообіцяла ОСОБИСТО не робити шкоди вам та вашим близьким), ви ще й позбавили її на вельми довгий час суттєвої частки сили, що для кожного мага – удар набагато сильніший, ніж нижче поясу. А на десерт – ще й хіба не підсрачником випхнули її дух з її ж створіння. Наскільки знаю, такі екстрені виходи дуже болючі. Тож, зараз ви просто за дуже дивною логікою залишили в живих новісінького ворога.

– Шляхетний та категоричний віконт… – Обличчя Грегора на секунду осяялося теплою усмішкою, щоб потім знов стати звичною кам’яною мармизою. – Що ж, я дам вам відповідь, але частинами, не проти? Почну з Обітниці. Я теж там був і теж чудово чув цю її «обмовку», але мене це влаштовує. Якщо Архімаг особисто не намагається тебе вбити, а може лишень використовувати для цього своїх слуг чи взагалі третіх осіб – це взагалі не так страшно. Навіть трохи тримає в тонусі. До того ж, сучасна історія не знає прикладів непрямого порушення Обітниці Стихії магами такого рівня. Тож, вважайте це ще й моїм експериментом.

Вони зупинилися чітко в центрі галявини, де Грегор Грейткіллс присів та простяг правицю до землі. Після чого Леон миттєво відчув хвилю архімагової сили, що розійшлася усією галявиною. А далі – земля, наче килим, повністю вкритий комахами, забурлила. Підкидуючи вгору брили застиглої магми. Вбираючи в себе попіл. Хльостаючи товстенними, невідомо звідки взятими коріннями, наче батогами. Ламаючи збудовані Архімагом мармурові стіни від жару. І стаючи могилою для спалених членів загону графині. Через хвилину цього бушування землі, все вщухло. І тепер галявина нагадувала звичайне селянське поле, добряче прооране перед посадкою культури.

– Йдемо далі. Щодо сили графині. Вона не просто позбулася її через отруту. Її силу було трішки абсорбовано Хісс. Вогняна стихія з ухилом в Магму може незабаром дуже стати мені в нагоді. Трішки додаткових приготувань – і руйнівна енергія Вогню послужить у дуже добрій та не насильницькій справі… Ну і, звісно, зайвий раз вказати нахабним аристократам на  те, що справедливість все ж існує – ніколи не завадить.

Леон хотів був спитатися, про що,  Вулпот його забери, взагалі йдеться. Яка ще ненасильницька справа з використанням найагресивнішої зі Стихій? Але Грегор вже клацнув пальцями. І від стометрової в діаметрі, вже добряче проораної галявини лишився лишень п’ятиметровий п’ятачок спокою, на якому, власне, чарівники й стояли. На всьому іншому просторі рослинність різко вирішила, що час рости. І чим швидше й різноманітніше – тим краще.

Соковита, смарагдового кольору трава першою вкрила галявину суцільним килимом.  Потім периметр цієї території оточила смуга терену десь в п’ять метрів завширшки та три заввишки. І колючки на тих кущах Леон міг бачити навіть з того місця, де стояв, особливо не напружуючись. Далі місце подій хаотичним чином усіяли маки, чиї бутони були рази в три більші за звичайні, немагічні аналоги. Так само хаотично із землі з гучним тріском та наче видихом самого ґрунту вискочило зо три десятки здоровезних, широких кленів. І віконт Д’Альбон доволі чітко бачив на їх стовбурах форми, що підозріло нагадували людські обличчя. Ну а під кінець, буквально в метрі від чарівників земля тендітно розступилася й під світ сонць Ірісу знов повернувся винуватець сьогоднішньої баталії – осика тужлива. Леон ще раз окинув змінену та вдосконалену галявину магічним взором та дещо здивований обернувся до свого вчителя:

– Хо-хо, бароне, ви вважаєте, що вогнестійкий терен, маки, що, як розумію, мають  потужну присипляючу дію та три десятки напівентів – це гідний захист для цього дерева?