Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Ви абсолютно праві, віконте. – Згідно хитнув головою майстер Грейткіллс. – Не гідний. Але це лише вимушена, тимчасова міра. Я ще повернусь сюди й посилю захист Джейка багаторазово.

– Джейка?..

– Принаймні, він так представився мені, коли дякував за спасіння.

І в цей момент, наче підтверджуючи сказане, тужлива осика знов повернула (точніше, виходить, повернув) світові дивовижну, сумну, але як наче дійсно вдячну мелодію. А барон продовжив.

– Чи розумієте, віконте, покійні найманці графині Вікторії не задля сміху перлися у Грейткіллс озброєні до зубів, з магічно вдосконаленими клинками та ще й з потужним артефактом зв’язку у якості крайнього засобу. І зрубати Джейка, гадаю, теж не задля особистого дендрарію роду Флеймбьорп збиралися. Принаймні, дуже сильно в цьому сумніваюся. Дерева, що мутували у Грейткіллс та здобули розум, містять в своїй аурі та суті доволі унікальні еманації Життя. Через що, їх силу, саму їх суть можна використати у вельми огидному ритуалі. Він трішки пришвидшить магові процес акумулювання енергії, а також підвищить регенерацію. Гадаю, не треба пояснювати, що кожен чаклун, як найамбітніше і найегоістичніше створіння у цій реальності, ладен використовувати що завгодно, аби б це підвищило його могутність ще бодай на крапельку.

– Тобто, це дерево…

– Так, здатне ціною власного існування підсилити будь-якого безпринципного чарівника. – Кивнув головою Грегор і подивився в очі Вищому Магістру. – А я, в свою чергу, здатен ціною власного існування знищити того безпринципного покидька, котрий бодай спробує це зробити.

Леон Д’Альбон відчув певний дискомфорт. Хоча він і не думав навіть про заподіяння шкоди дереву, що так пречудово «співає», але очі його вчителя зараз горіли жагою захищати за всяку ціну.

 – Тож, поки пані Вікторія думає, що це вона – ображена сторона і готуватиме плани помсти, насправді, тут дійсно має право на існування лише одна помста. Земля все пам’ятає, майстре Д’Альбон. – Знов повернув собі непроникний вираз обличчя Грегор Грейткіллс, від чого ця його промова стала ще більш моторошною. – До того ж, дякуючи жадібності та агресивності цієї особи, в мене нарешті з’явився той самий елемент, якого так бракувало для втілення одного дуже важливого плану.

Леон вирішив промовчати. Він судомно намагався згадати, про який план йдеться. А ще зрозумів, що зв’язок між його вчителем та Хісс, котрий, взагалі-то, мав лишатися у замку, є чимось дуже і дуже цікавим. Все це було дуже загадковим та потребувало осмислення. Але поки що він був впевнений лише в тому, що після бійки між Архімагами в голові відбувається якась каша. І в тому, що хто б не стояв на шляху до виконання Грегором його таємничого плану – отримає від Леона лише співчуття. Ну і, можливо, епітафію.