Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Якщо на Бертрана це і справило враження, то воно аж ніяк його не втішило.

— А най би їх обох чума вхопила!

— Не кажи так, — запротестував його хазяїн. — Дуже добре бути неупередженим, коли мовиться про якісь дрібниці, але це справа, де справедливість виступає проти ницості й легкодухості, і людина, яка ухиляється, дає свою згоду на тяжкий злочин.

— Може, й так, — мовив Бертран, знизавши плечима. — Мені ваш Балтимор відомий як дивовижний папіст, але я маю сумніви, що він при всьому цьому уже став святим.

І коли Ебенезер почав заперечувати, пахолок повів далі, переповівши історію, почуту від Люсі Роботем на «Посейдоні», суть якої полягала в тому, що Чарлз Калверт стоїть на службі в Рима.

— Уклавши диявольську угоду з Папою, він приєднався до папістів і дикунів проти протестантів, щоб вирізати їх усіх до ноги! Потім, утворивши з Меріленду Римську фортецю, єзуїти, немов сарана, заполонять усю місцевість, і перш ніж ви встигнете проказати «Отче наш», увесь той край належатиме Риму!

— Яка зловмисна маячня! — глузливо мовив Ебенезер. — Які ж у Балтимора є причини, щоб вчинити таке зло?

— Які причини! Папа заприсягся, що приєднає його до лику блаженних, якщо він запровадить римську віру в Меріленді, і канонізує його, якщо той загарбає весь край! Він зробить з нього клятого святого!

І саме тому, щоб запобігти цій катастрофі, як вирекла Люсі Роботем, її батько та решта заколотників і приєдналися колись до Джона Куда, щоб, скинувши владу папістів у Меріленді, що збіглося в часі з усуненням із трону короля Якова, подати петицію Вільяму та Мері з проханням дозволити їм перебрати управління Провінцією на себе.

— Але Кудові за всі його старання відплатили чорною невдякою, — сказав Бертран, — бо щойно той дім впав, як здобичники пересварилися між собою, і Балтимор примудрився здобути посаду губернатора для цього добродія Ніколсона. І хоч він і став під знамена короля Вільяма, усьому світу відомо, що в серці він католик: коли бився разом із Яковом у Ганслоу-Гіті, то разом з іншими справляв месу, і саме загін ірландських католиків він і привів у Бостон.

— Святий Боже! — заволав Ебенезер. — Ця блудниця Роботем — то ціла помийня наклепів! Ніколсон така ж чесна людина, як і я!

— Він — байстрюк герцога Болтона, — наполегливо правив своє слуга. — І перш ніж пристати до папістів, був ад'ютантом полковника Кьорка в Африці. Стверджують, що він зробив ковток вина з дупи полковника в Мекнесі, щоб зробити приємність імператору Мулаю Ісмаїлу…

— Зупинися!

— Одні кажуть, що це було травневе вино, інші — що бристольський херес; пані Люсі особисто бере сторону прибічників травневого вина.

— Я більше не хочу цього чути! — пригрозив поет, але на всі його протести в Бертрана були однакові відповіді: «Багато чого відбувається, що вашому чесному хлопу навіть і не снилося» або «Історію здебільше творять в опочивальнях, а не у тронових залах».

— Мені воно до дупи, хто там правий, а хто ні, — сказав він нарешті. — Хай там як, а ми потрапили в Кудове сільце, і нам уже ніколи не ступити на сушу.

— Як це так? — зажадав поет. — Мені на борту цього корабля ведеться аж ніяк не гірше, ніж на «Посейдоні», а триматимуть нас тут, поки не надійде наступний наказ.

— Ще б пак, хто б мав сумніви! — сказав слуга. — Але якщо ви й справді аж така потужна гармата, як гадає Чарлз Калверт, то хіба ж Куд відпустить вас на свободу, щоб ви його висадили в повітря? Для мене залишається загадкою те, як ми й досі ще живі!

Ебенезеру нічого не залишалося, як визнати слушність цієї думки, проте не можна було сказати, що вона одразу ж вселила в нього жах. Капітан Паунд був, безперечно, грізним, але не жорстоким: хоча в тому випадку, про який розповів Берлінґейм, він, вочевидь, і заплющував очі на поґвалтування, але проводив межу, коли діло доходило до смертовбивства, і його пограбування «Посейдона» було майже джентльменським.

Ба більше, він не був ласий до наживи, як то ведеться в піратів: цілими тижнями шхуна борознила море з півночі на південь і навпаки, піднявши англійський прапор; коли на обрії з'являлося вітрило, пірати починали переслідувати його і, наздогнавши, дружньо вітали корабель, а капітан Паунд цікавився, як то міг би вчинити капітан будь-якого іншого корабля, що зустрілося в морі, до якого порту прямує незнайомець і який має на борту вантаж. І хоча відповіді, траплялося, і були спокусливими — «Барк „Аделаїда“, сто тридцять днів, як відплили з Фалмута, прямує до Філадельфії з вантажем шовку та срібних виробів» або «Бриг „Пілігрим“ з Ямайки з вантажем рому для Бостона», — однак тільки двічі за три повні місяці свого ув'язнення Ебенезеру довелося стати свідком піратських дій, і відбулися вони одного й того ж дня в серпні, а сталося це ось як.

Декілька днів шхуна лежала в дрейфі, хоча погода була гарна і, куди не глянь, не було видно ані хмаринки. Одразу ж після обідньої попоїжки в той самий день, про який ідеться, марсовий помітив на заході вітрило, і, поспостерігавши за ним якийсь час через прозірну трубу, капітан Паунд сказав: «Так і є, це „Посейдон“. Давай їх усіх вниз». Трьом забраним з «Посейдона» морякам наказали спуститися в їхнє помешкання на полубаку, Бертрана замкнули в комірчині, де зберігалися вітрила, а Ебенезера, який увесь ранок виконував, здавалося, безглузду роботу, перетаскуючи з місця на місце вантаж у трюмі, відправили вниз скінчити справу.

— Бідолашний капітан Міч, — подумав він. — Цей диявол тільки й чекав на те, щоб ущент його розорити!

І хоча він і відчував сильну відразу до самої ідеї піратства та не бажав ні Мічу, ні пасажирам ніякого зла, йому анітрохи не було шкода моряків, які вчинили над ним таку наругу; бувши вже свідком диких звичаїв піратів, він радше тішився від думки про сутичку між ними та залогою «Посейдона». Так чи інак, він