Читати книгу - "Темні нащадки, Salamander"

— Що ж це за сюрприз ти приготувала, Еліс? — запитав Даріус, схрестивши руки на грудях і трохи нахиливши голову. Його очі блищали від цікавості.

— Трохи терпіння, — відповіла вона, не обертаючись. Через хвилину Еліс повернулася, тримаючи в руках щось, загорнуте в блискучу тканину. Вона обережно поставила пакунок на стіл і зняла тканину, відкриваючи дивовижний кристал, який переливався всіма кольорами веселки.

— Це... магічний кристал? — здивовано промовила Аурелія, нахиляючись ближче, щоб краще роздивитися.

— Не зовсім, — відповіла Еліс, усміхаючись. — Це подарунок від мого народу. Він має особливу властивість — показувати найкращі моменти, які ми пережили разом. Я подумала, що це буде чудовий спосіб згадати наші пригоди.

Ілліан, не стримуючи захвату, підскочив до столу й уважно подивився на кристал.

— А як він працює? — запитав хлопчик, торкаючись його пальцями.

— Дуже просто, — пояснила Еліс. — Достатньо, щоб хтось із нас поклав руку на кристал і подумав про щось важливе, що сталося в нашому житті. Кристал покаже це всім.

Каель, який досі мовчав, із цікавістю глянув на Еліс, а потім на кристал.

— Звучить цікаво. Можна я спробую? — запитав він, уже простягаючи руку.

— Звісно, — кивнула Еліс. — Але пам'ятай, що кристал показує тільки те, що ти щиро хочеш поділитися.

Каель поклав руку на кристал, закрив очі й на мить замислився. Раптом кристал засяяв яскравим світлом, і в повітрі перед усіма з'явилося зображення. Це була сцена з минулого: Аурелія й Каель стояли поруч на вершині гори, тримаючись за руки. Навколо них розкинулися мальовничі краєвиди, а сонце заходило за горизонт, забарвлюючи небо в теплі відтінки.

— Це той день, коли ми вперше вирішили бути разом, — тихо промовив Каель, дивлячись на зображення. Його голос був сповнений тепла.

Аурелія, дивлячись на сцену, усміхнулася й поклала руку на плече чоловіка.

— Я пам'ятаю, як ти тоді хвилювався, — сказала вона з ніжною усмішкою. — Але це був найкращий момент у моєму житті.

Ілліан, зачарований побаченим, підняв голову до батьків.

— А можна я теж спробую? — запитав він, нетерпляче переступаючи з ноги на ногу.

— Звісно, мій любий, — лагідно відповіла Аурелія. — Але подумай про щось, що зробило тебе щасливим.

Хлопчик поклав свої маленькі руки на кристал і заплющив очі. Через мить кристал знову засяяв, і в повітрі з'явилося нове зображення: Ілліан махав крилами й намагався злетіти, а поряд стояли його батьки, які підтримували його й сміялися. 

Лукас, який до цього моменту мовчки спостерігав за магічним кристалом, злегка зітхнув і опустив погляд. Його серце билося швидше, адже він знав, що є одна мить, яку він ніколи не забуде. Зібравшись із духом, він зробив крок уперед і звернувся до Еліс:

— Можна я?.. — запитав він, показуючи на кристал. Його голос був трохи невпевненим, але в очах світилася рішучість.

Еліс кивнула, злегка усміхнувшись, і відійшла трохи вбік. Лукас обережно поклав руку на кристал, заплющив очі й зосередився. Кілька секунд нічого не відбувалося, але потім кристал засяяв ще яскравіше, ніж раніше. У повітрі перед усіма з'явилося зображення.

Це була ніч, освітлена м'яким світлом місяця. Лукас і Еліс стояли на березі озера, вода якого відбивала зоряне небо. Він тримав її за руки, його обличчя було сповнене хвилювання.

— Еліс Ренфорд, я маю тобі щось сказати, — промовив Лукас у спогаді. Його голос тремтів, але слова звучали щиро. — Я довго тримав це в собі, але більше не можу мовчати. Я кохаю тебе.

Еліс стояла мовчки, здивована, але її очі світилися теплом. Вона відповіла йому лише тоді, коли Лукас уже подумав, що вона промовчить.

— Лукас, — тихо сказала вона, — я теж кохаю тебе. 

Усі в кімнаті затамували подих, спостерігаючи за цією сценою. Еліс, яка стояла поруч із Лукасом у теперішньому, відвела погляд, але її щоки злегка порожевіли. Лукас лише зніяковіло усміхнувся, дивлячись на неї.

— Це було найважливіше зізнання в моєму житті, — тихо сказав він, коли зображення зникло.

Даріус, який до цього моменту мовчки спостерігав за всім, раптом розсміявся.

— Ну, Лукас, ти завжди був романтиком. Але знаєш, що мені цікаво? Що покаже кристал, якщо я покладу на нього руку?

Його голос був глибоким і впевненим, як і личило командиру армій. Він зробив крок уперед, поклав руку на кристал і заплющив очі. Світло кристала стало більш насиченим, і перед усіма з'явилася картина великої битви.

Даріус стояв на пагорбі, тримаючи меч, а позаду нього вишикувалися його воїни. Його голос звучав чітко й владно, коли він давав накази, координуючи дії своїх людей. На полі бою вирувала битва, але завдяки його стратегії армія здобула перемогу.

— Це день, коли ми врятували наші землі від Морвана, — пояснив Даріус, коли зображення зникло. — Той момент, коли я зрозумів, що кожен із нас має силу змінювати хід історії.

Його слова викликали повагу в усіх присутніх, а Ілліан, широко розкривши очі, захоплено вигукнув:

— Ти справжній герой, дядьку!

Даріус усміхнувся і поклав руку на голову племінника.

— Герой — це той, хто бореться за те, що любить, — сказав він. — І я радий, що маю вас усіх поруч.

Аурелія зробила кілька кроків до Даріуса, зупинилася перед ним і тихо промовила:

— Дарію, ти завжди був поруч, коли я найбільше цього потребувала. Твоя підтримка — це те, що допомагало мені не зламатися навіть у найважчі часи. Я не знаю, що ти приготував для мене, але вже зараз відчуваю, що це щось особливе.

Даріус, трохи зніяковілий від її слів, лише усміхнувся і жестом запросив її відкрити коробку, яку він приніс. Аурелія обережно зняла кришку, і перед її очима з'явився старовинний амулет. Він був витонченої роботи, з тонкими різьбленими візерунками, які нагадували символи їхньої родини. У центрі амулета сяяв невеликий камінь, що переливався м'яким блакитним світлом.

— Це... це ж амулет нашої матері! — здивовано вигукнула Аурелія, притискаючи руку до грудей. Її голос тремтів від емоцій. — Але я думала, що він загублений назавжди...