Читати книгу - "Шістка воронів"

— Хаос, — підсумував Матаяс.

— Так, — радісно погодився Ван Ек. — Прийде хаос, і я стану його володарем. Його дуже заможним володарем.

— Ти забезпечуватимеш работоргівлю й смерть гришників по всіх усюдах, — сказала Інеж.

Ван Ек вигнув брову.

— Скільки тобі, дівчинко? Шістнадцять? Сімнадцять? Народи досягають вершин і падають. Ринки створюються й зникають. Коли сила переходить до інших, хтось завжди страждає.

— Коли вигода переходить! — крикнув у відповідь Джаспер.

Вираз Ван Екового обличчя залишався незворушним.

— А хіба це не одне й те ж?

— Коли Рада дізнається… — почала Інеж.

— Рада ніколи про це не почує, — увірвав її Ван Ек. — Як ти гадаєш, чому я вибрав своїми фаворитами мерзотників із Бочки? Ох, ви винахідливіші й значно розумніші за інших найманців, тут не посперечаєшся. Але важливіше те, що вас не шукатимуть.

Крамар підвів руки. Плинороби покрутили своїми долонями. Каз почув крик і озирнувся, щоб побачити, як водяна маса нечіткими обрисами застигла над Ротті. Вона рвонула вниз, на баркас, розтрощивши його на друзки, а хлопець пірнув у море, шукаючи захисту.

— Ніхто з вас не покине цього острова, пане Бреккер. Ви всі зникнете, і ніхто не перейматиметься. — Він знову підвів руку, і Плинороби відгукнулися. Велетенська хвиля прогуркала в напрямку «Феролінда».

— Ні! — крикнув Джаспер.

— Ван Еку! — вигукнув Каз. — Твій син на тому кораблі.

Крамарів погляд зачепився за Нечисторукого. Він дунув у свисток. Плинороби застигли, чекаючи подальших інструкцій. Ван Ек неохоче опустив руку. Вони дозволили хвилі впасти, не завдавши жодної шкоди. Переміщена морська маса хлюпнула в борт «Феролінда».

— Мій син? — перепитав крамар.

— Вілан Ван Ек.

— Пане Бреккер, вам точно відомо, що місяць тому я викинув свого сина з дому разом із його пожитками.

— Я знаю, що ти писав йому щотижня, відколи він залишив твій маєток, благаючи його повернутися. Чоловік, який не піклується про свого єдиного сина й спадкоємця, так не поводиться.

Ван Ек зареготав — теплим, майже товариським приглушеним сміхом, але краї той мав зазубрені й гіркі.

— Дозвольте мені розповісти вам про мого сина. — Він випльовував слова так, наче на губах була отрута. — Він мав бути спадкоємцем одного з найбільших статків у Керчі, цілої імперії з корабельними рейсами, котрі прямують по цілому світу. Імперії, яку збудували мій батько й батько мого батька. Але мій син, хлопчик, від якого чекали, що він керуватиме грандіозною імперією, не може зробити навіть того, що може семирічна дитина. Він уміє розв’язувати рівняння. Уміє малювати і якнайвишуканіше грати на флейті. Чого мій син не вміє, пане Бреккер, це читати. Не вміє писати. Я наймав найкращих викладачів із кожного куточка цього світу. Я пробував спеціалістів, стимуляції, шмагання, гіпноз. Урешті я навіть прийняв, що Ґхезен вважав за потрібне проклясти мене й покарати недоумкуватою дитиною. Вілан — хлопчик, котрий ніколи не стане чоловіком. Він — ганьба мого дому.

— Листи… — промовив Джаспер, і Каз побачив лють на його обличчі. — Ти не благав його повернутися додому. Ти глузував із нього.

Джаспер мав рацію. «Якщо ти читаєш цього листа, то знай, як сильно я прагну, щоб ти повернувся додому». Кожен лист був ляпасом по обличчю Вілана, просто жорстоким жартом.

— Він — твій син, — сказав стрілець.

— Ні, він — помилка. Та, яку скоро буде виправлено. Моя приваблива юна дружина носить дитя, і — буде це хлопчик, дівчинка чи потвора з рогами — саме воно стане моїм спадкоємцем, а не якийсь ідіот із рідким мозком, котрий не може прочитати Псалтир, не кажучи вже про гросбух; не якийсь дурник, котрий перетворить Ван Екове ім’я на посміховисько.

— Ти сам дурник, — загарчав Джаспер. — Він розумніший, ніж більшість із нас докупи взятих, і заслуговує на кращого батька, ніж ти.

— Заслуговував, — виправив його Ван Ек і двічі дунув у свисток.

Плинороби не завагалися ані на хвилину. Перш ніж будь-хто встиг затамувати подих, дві велетенські хвилі здійнялися з води й вистрілили в бік «Феролінда». Вони розчавили під собою корабель із лунким гуркотом — лише уламки полетіли.

Стрілець люто заволав і звів револьвери.

— Джаспере, — наказав Бреккер, — охолонь.

— Він убив їх, — сказав хлопець, скрививши обличчя. — Він убив Ніну й Вілана.

Матаяс поклав долоню йому на руку.

— Джаспере, — сказав він спокійно. — Помовч.

Стрілець озирнувся на хиткі хвилі серед уламків щогли й розірваних вітрил, туди, де секунду тому був корабель.

— Я не… я не розумію.

— Мушу зізнатися, що я теж трохи шокований, пане Бреккер, — мовив Ван Ек. — Жодних сліз? Жодних справедливих протестів щодо вашого екіпажу? Там, у Бочці, вас виховали холодним.

— Холодним та обачним, — додав Каз.

— Схоже, не достатньо обачним. Принаймні вам не доведеться жити, шкодуючи про свої помилки.

— Скажи мені, Ван Еку, а ти каятимешся? Ґхезен не схвалює порушених угод.

Ніздрі Ван Ека затріпотіли.

— Що ви дали світові, пане Бреккер? Ви нажили статків? Процвітання? Ні. Ви берете гроші в чесних чоловіків і жінок і забезпечуєте лише себе самого. Ґхезен виказує свою прихильність тим, хто заслуговує, хто зводить міста, а не щурам, котрі годуються на їхніх фундаментах. Він благословив мене й мої діяння. Ви загинете, а я процвітатиму. Така Ґхезенова воля.

— Є лише одна проблема, Ван Еку. Тобі знадобиться Кувей Юл-Бо для цього.

— А як ви заберете його в мене? Ви оточені озброєними людьми.

— Я не потребую забирати його в тебе. Ти ніколи його не мав. Це не Кувей Юл-Бо.

— Жалюгідний блефу кращому разі.

— Я не дуже вправний у блефі, хіба не так, Інеж?

— Зазвичай ні.

Уста Ван Ека скривилися.

— Чому ж так?

— Бо він швидше ошукує, — сказав хлопчик, який не був Кувеєм Юл-Бо, ідеальною керчинською без найменшого акценту.

Ван Ек перелякано смикнувся від звуку його голосу, а Джаспер здригнувся.

Шуанський хлопець простягнув руку.

— Сплачуй борги, Казе.

Бреккер зітхнув.

— Я дійсно ненавиджу програвати парі. Бач, Ван Еку, Вілан поставив на те, що ти ані секунди не вагатимешся, перш ніж увірвати його життя. Називай мене сентиментальним, але я не вірив, що батько може бути таким безсердечним.

Крамар витріщився на Кувея Юл-Бо, чи, радше, хлопчика, котрий, як він раніше думав, був Кувеєм Юл-Бо. Каз спостерігав, як чоловік ламає голову над фактом, що Віланів голос вилітає з Кувеєвого рота. Джаспер виглядав скептично. Він отримає пояснення, коли Каз отримає свої гроші.