Читати книгу - "Крістіна"

— Чи правильна ця інформація? — терпляче спитав федерал.

— Так, — хрипнув Білл Апшо.

— А інший офіс — за адресою Френкстаун-роуд, сто, у Монровіллі?

— Так.

— Любий, та хто ж там? — спитала Ембер і вийшла в коридор. А побачивши на ґанку трьох людей, щільніше згорнула комір домашньої кофтини. З вітальні горлопанили мультики.

Раптово й майже з полегшенням Апшо подумав: «Це кінець усьому».

Дитина, що вийшла подивитися, хто там завітав до них у гості так рано суботнім раночком, раптом розплакалася й побігла шукати порятунок у затишку «Супердрузів» на 4-му каналі.

Коли Руді Джанкінс отримав доповідь про те, що Апшо затримано й усі документи, які стосуються Дарнелла як у будинку Апшо у Свіклі, так і в його монровілльському офісі, вилучено, він очолив загін із шістьох поліцейських і повів їх на шмон, як сказали б у старі часи. Навіть під час свят у гаражі суботнього дня було відносно людно (хоча й не так, як це бувало в літні вікенди), і коли Джанкінс підніс до губ гучномовець і заговорив у нього, то рвучко розвернулися зо два десятки голів. Після цього їм ще й у новому році надовго тем для розмов вистачить.

— Це поліція штату Пенсильванія! — гримів Джанкінс у гучномовець. Слова відлунювали й розліталися довкола. Навіть у ту мить він підловив себе на тому, що його погляд притягує до себе червоний з білим «плімут», що стояв порожній у двадцятому боксі. Свого часу він тримав у руках із півдюжини знарядь убивства: інколи на місці, а частіше — на трибуні для свідків. Але від самого лише погляду на ту машину в нього все холонуло всередині.

Ґітні, працівник податкової, який поїхав з ними в цей рейд, насупив до нього брови: вперед, мовляв. «Ніхто з вас не знає, у чому насправді річ. Ніхто». Але він знову підніс гучномовець до губ.

— Це підприємство закривається! Повторюю: це підприємство закривається! Можете забрати свої транспортні засоби, якщо вони в належному стані для перевезення. Якщо ні, будь ласка, залиште гараж швидко й організовано! Це підприємство закривається!

Гучномовець підсилено клацнув, коли він його вимкнув.

Він кинув погляд на контору й побачив, що Вілл Дарнелл розмовляє по телефону. Непідкурена сигара звисала в нього з рота. Джиммі Сайкс стояв біля автомата з «колою», і на його простакуватому обличчі застиг вираз спантеличеного переляку — тієї миті він не надто відрізнявся від сина Білла Апшо перед тим, як той розридався.

— Чи розумієте ви свої права, які я вам зачитав? — керівником операції був Рік Мерсер. Гараж позаду нього був порожній, тільки четверо копів у формах заповнювали папери на машини, які було вилучено внаслідок закриття гаража.

— Так, — сказав Вілл. З його обличчя не сходив зосереджений вираз; знервованість виказувало лише хрипке дихання, швидке хвилювання великої грудної клітки під білою сорочкою з відкритим коміром, а ще те, як він стискав у руці аспіратор.

— Ви зараз маєте нам що сказати? — спитав Мерсер.

— Поки не приїде мій адвокат — ні.

— Ваш адвокат може зустріти нас у Гаррісбурзі, — озвався Джанкінс.

Вілл презирливо глянув на нього й промовчав. Надворі інші поліцейські у формі закінчили опечатувати кожні двері й вікно гаража, крім маленьких бічних дверей. Доки не буде знято обмеження, увесь транспорт заїжджатиме в ті двері.

— Я такої маячні ще ніколи в житті не чув, — нарешті вимовив Вілл Дарнелл.

— А стане ще маячніше, — зі щирою усмішкою запевнив його Мерсер. — Вілле, ви їдете звідси на дуже довгий час. Може, одного дня вас поставлять керувати тюремним автопарком.

— Я тебе знаю, — сказав Вілл, подивившись на нього. — Твоє прізвище Мерсер. Я добре знав твого батька. Найпродажніший був коп із тих, яких колись бачив округ Кінгс.

Кров відринула від обличчя Ріка Мерсера, і він здійняв руку.

— Ріку, не треба, — застеріг Джанкінс.

— Та нехай, — сказав Вілл. — Веселіться, хлоп’ята. Відпускайте жартики про тюремний автопарк. Я вернуся сюди за два тижні й вестиму бізнес, як завжди. І якщо ви цього не розумієте, то ви навіть тупіші, ніж здаєтеся на вигляд.

Він обвів їх поглядом своїх очей, розумним, сардонічним… і загнаним. Він рвучко підніс до рота аспіратор і зробив глибокий вдих.

— Заберіть звідси цей мішок лайна, — скомандував Мерсер. Він усе ще був блідий.

— Ти в порядку? — спитав Джанкінс. Минуло півгодини. Вони сиділи в державному «форді» без розпізнавальних знаків. Сонце вирішило вийти з-за хмар і тепер сліпучо яскріло на підталому снігу й мокрих вулицях. Спорожнілий гараж Дарнелла німував. Документи Дарнелла — і «плімут» Каннінґема — були надійно замкнені всередині.

— Та його підколка про мого батька, — важко промовив Мерсер. — Мій батько застрелився, Руді. Зніс собі голову. І я завжди думав… у коледжі я читав… — він знизав плечима. — Багато копів кінчають з дулом у роті. Мелвін Первіс, наприклад. Це він пристрелив Діллінджера[136]. А ти питаєш. — Мерсер підкурив сигарету й довгим тремким вдихом затягнувся.

— Він про це не знав, — сказав Джанкінс.

— Та хуй там він не знав, — відрізав Мерсер. Опустивши вікно, він пожбурив недопалок на вулицю. І зняв мікрофон з приладової панелі. — Базо, це «Мобіль-два».

— «Мобіль-два», прийом.

— Як там наш поштовий голуб?

— Він на автостраді вісімдесят чотири, наближається до Порт-Джервіса.

Порт-Джервіс був пунктом перетину між штатами Пенсильванія та Нью-Йорк.

— Нью-Йорк готовий?

— Так точно.

— Ще раз їм нагадайте, що взяти його треба на північному сході від Мідлтауна, і квитанцію за сплату переїзду нехай долучать до речових доказів.

— Вас зрозумів.

Мерсер причепив мікрофон до панелі й ледь помітно всміхнувся.

— Щойно він перетне межу Нью-Йорка, то вже не лишиться жодних питань, федеральний це злочин чи ні. Але ми однаково знімемо вершки. Чим не краса?

Джанкінс не відповів. У всьому цьому не було нічого красивого — від Дарнелла з його аспіратором до дула пістолета в роті у батька Мерсера, — абсолютно нічого красивого в цьому не було. Джанкінса переповнювало моторошне відчуття неминучості, відчуття, що все бридке на цьому не скінчилось, а тільки починається. Він мав таке враження, ніби вже до половини прочитав страшну оповідь, яка може виявитися занадто жахливою і йому не стане сил дочитувати до кінця. Та тільки закінчити її йому доведеться, хіба ні? Так.

Жаске відчуття, жаска картинка не полишали його: першого разу, коли він розмовляв з Арні Каннінґемом, перед ним була людина, що тоне, а вдруге, коли він з ним розмовляв, утоплення відбулося — і він говорив з трупом.

Хмари понад заходом