Читати книгу - "Крістіна"

штату Нью-Йорк розійшлися, і в Арні трохи поліпшився настрій. Завжди було приємно опинитися подалі від Лібертівілля, якнайдалі від… від усього. Навіть знаття про те, що в нього в багажнику контрабанда, не могло згасити його піднесення. І принаймні цього разу там лежала не наркота. Десь далеко на краєчку свідомості — майже не розпізнана, але присутня — ледь жевріла лінива думка про те, що все було б інакше і його життя б змінилося, якби він просто викинув ті сигарети й поїхав собі далі. Якби він просто залишив позаду весь цей депресивний безлад.

Але, звісно, він цього не зробить. Покинути Крістіну після того, як він стільки в неї вклав, авжеж, було неможливим.

Він увімкнув радіо й почав підспівувати пісеньці, яку саме крутили. Сонце, ослаблене груднем, та, попри це, зовні бадьоре, повністю прорвало заслін, і Арні розплився в широчезній усмішці.

Так він і усміхався, коли на сусідній смузі з ним порівнялося патрульне авто поліції. Гучномовець угорі заспівав:

— Увага, автомобіль «крайслер»! Зупиніться! «Крайслер», зупиніться!

Арні глянув ліворуч, і усмішка сповзла з його губ. На нього дивилася пара сонячних окулярів. Копівських окулярів. Страх, що охопив його тієї миті, був сильнішим, ніж будь-яке інше почуття — і то був страх не за себе. У роті враз пересохло. Мозок запрацював з таким прискоренням, що від думок тільки перед очима мигтіло. Внутрішнім зором він побачив, як втискає педаль газу в підлогу та втікає. І, можливо, він пішов би на це, якби сидів за кермом Крістіни… але то була інша машина. Він побачив, як Дарнелл каже йому: «Коли тебе зловлять із сумкою, це буде твоя сумка». Але найбільше він бачив Джанкінса. Джанкінса з його пронизливими карими очима. І розумів, що це справа його рук.

Він бажав Рудольфу Джанкінсу смерті.

— «Крайслер», зупиніться! Я говорю не для того, щоб свій голос почути! Негайно гальмуйте!

«Нічого не можна казати», — не до слова подумав Арні, з’їжджаючи на аварійну смугу. Яєчка в нього зіщулювалися, у шлунку шалено крутило й мутило. У дзеркалі заднього огляду він бачив свої очі за скельцями окулярів, вибалушені, з зупиненим від страху поглядом — але не за себе. Не за себе. За Крістіну. Він боявся за Крістіну. Боявся того, що вони можуть з нею зробити.

Уражений панікою розум прокрутив перед ним калейдоскоп сплутаних картинок. Заява на вступ у коледж зі словами «ВІДМОВИТИ — ЗЛОЧИНЕЦЬ» у вигляді штампу. Тюремні ґрати, воронована сталь. Суддя, що нахиляється з-за свого столу, його обличчя, біле й обвинувачувальне. Кремезні бандюгани-педрили на тюремному дворі в пошуках свіжого м’ясця. Крістіна, що їде на конвеєрній стрічці під прес на звалищі старих автомобілів позаду гаража.

Та потім, коли він зупинив «крайслер» і припаркував його, машина поліції штату загальмувала біля нього збоку (а інша така сама, вигулькнувши, неначе за помахом чарівної палички, стала перед ним), нізвідкіля прийшла думка, сповнена холодної втіхи: «Крістіна може подбати про себе сама».

Інша думка вигулькнула, коли копи повиходили зі своїх машин і прямували до нього, один — з ордером на обшук у руці. Ця думка теж з’явилася наче й нізвідки, але відлунювала шорстким старечим голосом Роланда Д. Лебея:

«І про тебе вона подбає, малий. Усе, що від тебе треба, — вірити в неї, і вона про тебе попіклується».

Арні відчинив дверцята машини й вийшов за секунду до того, як їх зміг відчинити хтось із копів.

— Арнольд Річард Каннінґем? — запитав один з них.

— Так, це я, — спокійно відповів Арні. — Я перевищив швидкість?

— Ні, синку, — відказав інший поліцейський. — Але все одно в тебе отакенні неприємності.

Перший коп ступив крок уперед — чітко, наче кадровий військовий.

— Я маю оформлений за всіма вимогами закону документ, що дає право обшуку цього «крайслера-імперіала» тисяча дев’ятсот шістдесят шостого року випуску ім’ям народу штату Нью-Йорк, Співдружності Пенсильванія та Сполучених Штатів Америки. І надалі…

— Та все, довбану тему розкрито, хіба ні? — спитав Арні. У спині спалахнув тупий біль, і він ухопився обома руками за поперек.

Очі в копа злегка розширились від того, що малий перед ним раптом заговорив старечим голосом, але він продовжив:

— І надалі конфіскувати будь-яку контрабанду, знайдену під час цього обшуку, ім’ям народу штату Нью-Йорк, Співдружності Пенсильванія та Сполучених Штатів Америки.

— Гаразд, — мовив Арні. Усе, що відбувалося, було якимось нереальним. Сині спалахи сплутано блимали. На них озиралися люди, що проїжджали повз у своїх автомобілях, але він відчув, що не хоче відвертатися, не хоче ховати обличчя, і від цього на душі ставало якось легше.

— Синку, віддай ключі, — сказав один з копів.

— А може, ти їх сам візьмеш, гівняр такий? — відповів йому Арні.

— Малий, ти тільки шкодиш собі, — промовив поліцейський, однак помітно було, що він вражений і трохи переляканий; на кілька секунд голос став глибшим, грубішим, і він заговорив голосом людини, на сорок років старшої і дуже загартованої — і близько не схожої на малого чахлика, якого він бачив перед собою.

Він нахилився, витяг ключі, й троє копів негайно попрямували до багажника. «Вони знають», — смиренно подумав Арні. Принаймні це не пов’язано з одержимістю Джанкінса Бадді Реппертоном, Канючі Велчем та іншими (принаймні напряму не пов’язано, обережно виправив він сам себе); це пахне добре спланованою й добре координованою операцією проти контрабандистської діяльності Вілла між Лібертівіллем та Нью-Йорком і Новою Англією.

— Синку, — сказав один з копів, — ти не хочеш відповісти на декілька запитань чи заяву зробити? Якщо думаєш, що міг би, я просто зараз зачитаю тобі твої права.

— Ні, — спокійно мовив Арні. — Мені нема чого сказати.

— Ти міг би значно полегшити собі життя.

— Це примушування, — самими губами всміхнувся Арні. — Думайте, що говорите, бо зробите собі у справі велику жирну дірку.

Коп почервонів.

— Хочеш поводитись як засранець — діло твоє.

Багажник «крайслера» відчинили. Витягли звідти запаску, домкрат і кілька коробок запчастин: пружин, гайок, болтів і подібного. Один із копів майже повністю заліз усередину, назовні стирчали тільки ноги, обтягнуті синьо-сірою тканиною штанів. На якусь мить в Арні зажевріла надія, що вони не знайдуть потайника, але він відкинув цю думку — надто вже дитинною вона була, а цю частину себе він волів би зараз спалити, бо вона йому тільки болю завдавала, і більш нічого. Усе вони знайдуть. І що швидше знайдуть, то швидше скінчиться ця бридезна сцена при дорозі.

І, неначе якийсь бог почув його бажання й ухвалив рішення похапцем виконати його, коп у багажнику тріумфально