Читати книгу - "Крістіна"

— Цигарки!

— Так, — сказав коп, який зачитував ордер. — Закругляймося. — Обернувшись до Арні, він прочитав йому Правило Міранди. — Чи розумієте ви свої права, якими я їх вам зачитав?

— Так, — мовив Арні.

— Чи хочете ви зробити заяву?

— Ні.

— Сідай у машину, синку. Тебе заарештовано.

«Мене заарештовано», — подумав Арні й ледве не розреготався, такою дурною була та думка. Це все — сон, і скоро він прокинеться. Заарештовано. Тягнуть у «крузер» поліції штату. На нього витріщаються люди…

Дитячі сльози розпачу, гаряча сіль, зібралися в горлі й перекрили його.

Груди сіпнулися — раз, другий.

Коп, який зачитував йому права, торкнувся його плеча, і Арні з якимсь відчаєм відмахнувся від нього. Йому здавалося — якщо він досить швидко закриється в собі, усе буде добре. Але співчуття могло довести його до шалу.

— Не торкайтеся до мене!

— Роби як знаєш, синку, — коп прийняв руку. Потім відчинив для Арні задні дверцята й усадовив його на сидіння.

Ти плачеш уві сні? Авжеж, таке можливо — хіба він сам не читав про людей, які прокидаються від сумних сновидінь зі сльозами на щоках? Але, сон чи не сон, він не розплачеться.

Натомість думатиме про Крістіну. Не про матір чи батька, не про Лі чи Вілла Дарнелла, і не про Слоусона — усіх тих жалюгідних гівнярів, які його зрадили.

Він думатиме про Крістіну.

Арні заплющив очі, сховав бліде виснажене обличчя в долонях та став думати. І, як завжди, від думок про Крістіну на душі стало краще. За якийсь час він зміг випростатись, сидів, дивився на ландшафт, що пропливав повз вікна, і думав про становище, у якому опинився.

Майкл Каннінґем повільно поклав трубку на важіль, з безмежною обережністю, так, ніби один неуважний рух — і вона вибухне та засіє його кабінет на другому поверсі скалками чорної шрапнелі.

Він сів у поворотне крісло біля письмового столу, на якому стояла його друкарська машинка «Ай-Бі-Ем Коректінг Селектрік II», попільничка з написом «ГОРЛІКСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ» синьо-золотими літерами, що ледве видніли на брудному дні, та лежав рукопис його третьої книжки, дослідження броненосних воєнних кораблів «Монітор» і «Меррімак». Він саме був на середині сторінки, коли задзеленчав телефон. Тепер же він підняв затискач паперу праворуч на друкарській машинці й мляво витяг сторінку з-під валика каретки, прискіпливо вдивляючись у легкий вигин сторінки. Він поклав її на рукопис, який занадто вже тепер нагадував джунглі вписаних олівцем виправлень.

Надворі, довкола будинку, вистогнував холодний вітер. Ранішня хмарна теплінь поступилася морозному прозорому грудневому вечору. Наслідки відлиги замерзли на камінь, а його сина утримують в Олбені за обвинуваченням у контрабандистській діяльності: «Ні, містере Каннінґем, це не марихуана, це сигарети, двісті блоків сигарет “Вінстон” без акцизних марок».

З першого поверху до нього долинало стрекотіння Реджининої швейної машинки. От зараз йому доведеться встати, підійти до дверей і відчинити їх, пройтися коридором до сходів, спуститися донизу, зайти в їдальню, потім у заставлену рослинами в горщиках кімнатку, яка колись слугувала пральнею, а тепер стала кімнатою для шиття, і постояти там, чекаючи, коли Реджина підведе на нього погляд (на ній окуляри з половинними скельцями для дрібних стібків), щоб сказати: «Реджино, Арні заарештувала поліція штату Нью-Йорк».

Розпочати цей процес Майкл спробував підніманням себе з-за столу, але крісло неначе відчуло, що він тимчасово втратив пильність. Воно гойднулося й водночас покотило назад на своїх коліщатах, і Майклові довелося вхопитися за край стільниці, аби не впасти. Він важко осів назад у крісло, відчуваючи, як болісно й швидко гупає в грудях серце.

Зненацька його накрила хвиля розпачу й горя, така важка, що він застогнав уголос і схопився за голову, стискаючи скроні. На нього наринув непроханий рій давніх думок, передбачуваних, мов комарі влітку, і таких само до сказу надокучливих. Півроку тому все було гаразд. А тепер його син сидів десь за ґратами. Коли сталися переломні моменти? Чи міг він, Майкл, якось вплинути на хід подій? Якою була їх точна історія? Коли почала закрадатися ця хвороба?

— Господи…

Він стиснув сильніше, дослухаючись до виття зими за вікнами. Лише минулого місяця вони з Арні поставили штормові віконниці. Гарний тоді був день, чи не так? Спочатку Арні тримав драбину й дивився вгору, потім він унизу, Арні нагорі, і він кричав до сина, щоб той був обережний, вітер у волоссі й сухе коричневе листя, уже безбарвне, пролітало понад черевиками. Звичайно, то був гарний день. Навіть після того, як з’явилася та ненависна машина, затьмаривши все життя їхнього сина, немов фатальна хвороба, були в них і хороші дні. Адже так?

— Господи, — слабким слізним голосом, за який сам себе зневажав, знову промовив Майкл.

Перед внутрішнім зором пропливали непрохані картинки. Ось його колеги скоса зиркають на нього, а може, і шепочуться у факультетському клубі. Обговорення на вечірках з коктейлями, у яких його ім’я зринатиме, як тіло потопельника. До вісімнадцяти років Арні залишалося ще два місяці, а це, мабуть, означало, що його ім’я не друкуватимуть у газетах. Але однаково всі знатимуть. Піде поголос.

Зненацька його приголомшив побачений спогад: Арні чотири рочки, він сидить на триколісному велосипеді, який Реджина купила на розпродажі шмаття (Арні вже в чотири рочки називав їх «маминими розпродажами сміття»). Червона фарба на триколісному велику облущувалася від іржі, шини були лисими, але він його любив; і в ліжко з собою брав би, якби міг. Майкл заплющив очі й побачив, як Арні катається туди й назад тротуаром, у своєму синьому вельветовому джемпері, волосся лізе йому в очі, а потім розум Майкла блимнув, чи задрижав, чи ще щось зробив, і іржавий велосипед з розпродажу сміття перетворився на Крістіну. Її червона фарба спінена іржею, вікна молочно-білі від старості.

Майкл заскреготав зубами. Якби тієї миті хтось на нього дивився, то збоку могло видатися, що він усміхається, мов божевільний. Він почекав, поки в душі запанує сякий-такий самоконтроль, а потім підвівся й пішов униз, розповідати Реджині про те, що сталося. Він їй розкаже, а вона подумає, що їм робити далі, як це відбувалося зазвичай; Реджина забере в нього право першого ходу, прийме гіркий бальзам вирішування проблем, а йому залишить тільки хворобливу тугу й знаття про те, що його син став іншою людиною.

41 / Наближення бурі

Вона ключі від мого «кадилака» взяла,

Сіла в мою ластівку й далеко її повела[137].

Боб Сіґер

Перша велика буря тієї зими, прокладаючи собі шлях по всій північній третині США широким