Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Горить свіча 📚 - Українською

Читати книгу - "Горить свіча"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Горить свіча" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 137
Перейти на сторінку:
свого народу монгольські хани. Народ ніколи не буває ситий, тож хай має хоч видовища!

Два туленгіти запалили під казаном сухий хмиз. А Менгу, незворушно сидячи на коні, подав знак:

— Починайте!

У Маріам вихопили з рук немовля, що пронизливо заверещало на весь майдан, зірвали одяг і, голу, почали прив'язувати вірьовками до стовпа.

Ілля глухо застогнав, рвонувся, але його зупинили міцні Добринині руки, що здушили, мов обценьками.

— Куди?

Ілля зі сказаного бірючем мало що зрозумів, тільки бачив, що над Маріам знущаються, і першим його поривом було — захистити кохану. Та, відчувши, що з обіймів Добрині не вирватися, обм'як, тільки безсило запитав:

— Що він сказав? Що робитимуть з Маріам?

— Битимуть батогами. — У Добрині не вистачило мужності сказати всю правду.

— Я не витримаю цього! — Ілля затулив обличчя руками.

Добриня послабив обійми. І в ту ж мить свиснув батіг — і над майданом пролунав болісний жіночий скрик:

— А-а-а!..

Далі все трапилось несподівано для всіх: і для Добрині, і для Янки, і для хана Менгу, і для його почту, і для багатотисячного натовпу. Ілля рвонувся щосили, вирвався з Добрининих рук, розметав туленгітів, що стояли попереду, і кинувся до стовпа, де звивалося під ударами ніжно-біле жіноче тіло.

— Маріам! Кохана моя! Маріам!

Його ніхто не встиг перепинити — і він, відштовхнувши ката, прикрив собою навхрест збасамужену спину Маріам і щосили вчепірився в смолистий сосновий стовп.

Все це було великою несподіванкою для всіх. Майдан завмер. Кати з піднятими батогами заніміли теж. Мовчав Менгу. Тільки тріскотів охоплений полум'ям хмиз під казаном. Та Маріам подала голос:

— Ілля! Любий! Це ти? Навіщо ти це зробив? Навіщо занапастив себе?

— Я кохаю тебе, Маріам! — простогнав Ілля. — Я кохаю тебе, мила моя! Я люблю над усе на світі нашу крихітку-доню, нашу Настуню… Чи міг же я вчинити інакше?

— О, я нещасна іудейка, я нещасна, як і мій народ, приречений на довічне скитания, на загибель… Навіщо доля пов'язала мене з тобою? Я й тобі принесла нещастя, і тебе занапастила!

— Не кажи! Ми кохаємо одне одного, а все інше — пусте! Не думай про це, дорога моя!

Тут очумався від заціпеніння Менгу.

— Хто це? Терджумана сюди!

Іллю відірвали від стовпа і від Маріам — поставили перед ханом. Виріс, як із-під землі Доман, шарпнув Іллю за плече:

— Хан питає, хто ти?

Ілля випростався.

— Я боярин Ілля, син київського тисяцького Дмитра.

Менгу витріщив очі.

— То ти живий? Отже, мене знову зводить з тобою доля! Чого ж ти кинувся рятувати цю повійницю?

— Маріам не повійниця, вона моя жона!

— Виходить, та дитина від тебе?

— Так, то наша донька Настуня.

— А ти знав, що Маріам належить мені? Що вона моя раба?

— Знав.

— І все-таки посягнувся на неї?

— Ми кохалися раніше, ніж вона стала твоєю рабою, хане.

— Це не виправдовує тебе! — сказав Менгу. — Ти посягнув на мою честь і мусиш бути покараний, як і вона! Гей, туленгіти, прив'яжіть цього богола з другого боку стовпа і всипте удвічі більше батогів, ніж цій жінці! Ну! Іллю потягнули до стовпа, зірвали одяг — міцно прив'язали.

— Бийте! — нахилив голову Менгу.

Знову над майданом розлігся пронизливий зойк Маріам. До нього долучився глухий стогін Іллі.

Коли Маріам замовкла, не витримавши і половини ударів, кати перестали бити: нещасну ждало ще страшніше покарання, і вона повинна була прийняти його при повній свідомості.

Ілля витримав всі сто ударів. Він кволо стогнав, облизуючи язиком пересохлі губи, і намагався звестися і стати на ноги, бо обвис на вірьовках. Вся спина була збасамужена, шкіра теліпалася кривавими клаптями.

В казані закипіла, завирувала вода.

Менгу повів пальцем.

— Розв'язати!

Маріам ледве трималася, і Ілля підхопив її попід руки.

— Прости мене, найдорожча моя, — простогнав хрипко. — Скоро скінчаться наші муки… Скоро…

Маріам заплакала.

— А наша крихітка? Настуня? Що з нею буде? Світ цей такий жорстокий! Боже!

Дитина випиналася і кричала на руках у туленгіта. Ніби зрозумівши, про що ведуть мову приречені до страти невільник і невільниця, Менгу швидко зиркнув на маленький білий клубочок, у якому випиналися ручки та ніжки, і різко кинув туленгітові:

— В казан!

Той підняв перед собою живе тільце у білому сповиточку і, мить повагавшись і стиснувши зуби, жбурнув у киплячий вир. Крик немовляти обірвався враз — раптово.

Навіть призвичаєні до всього ординці глухо охнули, загули. В рядах невільників здійнявся галас, вгору зметнулися темні жилаві кулаки. А над усім пролунали два пронизливо-розпачливі голоси — жіночий і чоловічий:

— А-а-а!.. А-а-а!.. Ой людоньки-и-и! Звірі-і!

То кричали Маріам і Ілля, кричали несамовито, кричали так, як не кричали, коли їх самих щойно катували. Той крик перекрив усі голоси, всі шуми, гомони і гули, що здійнялися над майданом, і ніхто не почув у тому гамі тихо-розпачливого зойку душі:

— Ой Добрику! Та що ж це? А-а-а!..

Добриня притиснув Янку до грудей, у яких несамовито бухало серце, а коли побачив, як туленгіти піднімають над собою і несуть до казана Маріам, долонею затулив їй очі.

Маріам знепритомніла, не кричала, не пручалася, і її тихо, як срібну рибу, опустили головою у скажене кипляче пекло, де метлявся білий сповиток її донечки.

Зате Ілля, — де й сила взялася після страшного катування, — раптом відштовхнув від себе охоронців і кинувся з високо піднятими кулаками до Менгу.

— Проклятий! Я уб'ю тебе!

Оторопівши, Менгу здибив коня, розриваючи йому рота вудилами, а правицею шарив біля лівого боку, шукаючи руків'я шаблі. Та не встиг її витягти, як охоронець, що був поряд, опустив на пшеничну голову Іллі свою гостро-блискучу шаблю.

Майдан охнув — і загув.

Добриня ще міцніше пригорнув до себе Янку, щоб не бачила, що коїться з її братом. Він уже знав, що у неї під серцем б'ється малесенький живчик, визріває нове молоде життя, і оберігав її, як міг.

6

Батий сидів на вершечку крутого степового пригірка, підставивши обличчя сонцю, а розхристані груди вітрові, дивився в синю далечінь і думав. Після щасливої соколиної ловитви йому завжди добре думалося.

Він нещодавно повернувся з Каракорума, повернувся з подвійним почуттям — розчаруванням і задоволенням: великий курултай нащадків Чінгісхана не захотів і слухати, щоб обрати його, Бату-хана, великим ханом монгольського улуса, що розметнувся на півсвіту. Натомість всі зійшлися на тому, щоб правителькою стала жона покійного хана Угедея Туракіна, мати Гуюка. Це, звичайно, його вразило. Він — завойовник половини Європи, і… Туракіна!

Якою сліпою і примхливо-незрозумілою буває іноді доля! Ця хитра, але не дуже розумна стара жінка

1 ... 115 116 117 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Горить свіча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Горить свіча"