Читати книгу - "Синi етюди"

- От вiн!.. Товариш Лайтер!

- Товариш Лайтер? Що ви кажете! - розвiв руками Iван Iванович.- Нiколи б не подумав. Такий тихенький i лагiдний - i на тобi! Воiстину: в тихому болотi завжди чорти водяться.

Марфа Галактiонiвна вп'ялась очима в маленьку фiгурку товариша Лайтера (вiн сидiв далеко лiворуч).

- Так,- сказала вона, зiдхнувши,- вiн може! Вiн може бути дискусiйщиком. Ти зверни увагу, Жане, на його обличчя - воно страшенно блiде i, я б сказала, майже дегенеративне. Менi чомусь завжди здавалось, що вiн анархiст-iндивiдуалiст.

- Ви, може, думаєте, що вiн i справдi якiсь iдеї найшов? - сказав Методiй Кирилович, бiгаючи очима по пiдлозi.- Нiчого подiбного! Свiй! Свiй свого, так би мовити… От в чому сiль!

- Що ви цим хочете сказати? - спитав недогадливий Iван Iванович.

- Та то я… так! - байдуже махнув рукою Методiй Кирилович. Але це таємне "свiй" заiнтригувало Марфу Галактiонiвну, хоч вона i розумiла, в чому справа.

- Ви вiчно говорите натяками! - незадоволено сказала вона.- При чому тут "свiй"?

- Та то менi просто жалко товариша Лайтера,- сказав Методiй Кирилович.- Це буде ще одна зачiпка для антисемiтiв: знову, скажуть, єврей!

Потiм Методiй Кирилович почав розповiдати, як його колись до глибини душi обурювало "дiло Бейлiса" i як вiн взагалi страшенно симпатично ставиться до євреїв. Навiть бiльше того: вiн вважає, що найгенiяльнiших людей дала саме ця нацiя.

- От, примiром, вiзьмемо Христа,- сказав вiн.- Наш народ i досi не знає, що Христос був єврей.

- А де вiн тепер працює? - спитав Iван Iванович.

- Христос? - здивовано подививсь Методiй Кирилович.

- Та який там Христос! Товариш Лайтер!

Мiй герой вже давно надiв другу пару окулярiв i уважно розглядав дискусiйщика. Його зовсiм не обходить, що товариш Лайтер єврей: соцiальна боротьба не знає нацiональних рамцiв, i вiн, як витриманий партiєць, мусить бити всякого, хто так чи iнакше пiде проти самокритики i, значить, проти пролетарiату. I, коли Iван Iванович узнав, що в останнiй час товариш Лайтер завiдує трестiвською бiблiотекою, вiн тут же вирiшив: "iнтелiгент! деморалiзований член партiї"!

Але на товариша Лайтера дивились зараз мало не всi члени комосередку. Марфа Галактiонiвна передала новину сусiдцi, сусiдка сусiдовi i т. д. Погляди були пронизливi i такi iдеологiчно-витриманi, що "дискусiйщик", здається, ще бiльш зблiд.

…Нарештi на дзвiницi покинули дзвонити. Вечiрня почалась. Тодi до залу увiйшов головний начальник i секретар комячейки. В залi ще тихше стало, навiть зникло шушукання. Все причаїлось в напруженнi: дисциплiна в комгуртку була зразкова, i члени осередку органiзовано i по-товариському поважали свого начальника.

- Товаришi,- сказав секретар, сходячи на трибуну.- Прошу намiтити кандидатуру на голову даного зiбрання.

- Семена Яковича! - скрикнуло одразу кiлька голосiв.

Головний начальник (Семен Якович) поправив свою краватку, мило усмiхнувся й розвiв руками: мовляв, не можу! Дякую, тисячу разiв дякую за таке зворушливе довiр'я, але - не можу! Вiн зрiдка показував на своє горло, i присутнi могли подумати, що справа в задусi (головний начальник теж страждав на зажирiння серця), але цi припущення (правда, їх i не було) одразу ж розвiяв секретар.

- Семен Якович сьогоднi не може головувати,- сказав вiн,- бо сьогоднi Семен Якович робить доповiдь.

- А… а… це iнша справа,- загуло в залi, i комосередок, добре пам'ятаючи вирiшення партiї про середпартiйну демократiю, запропонував кандидатуру з низiв.

- Методiя Кириловича! - знову скрикнуло одразу кiлька голосiв.

Iвановi Iвановичу якось неприємно йойкнуло пiд серцем. Рiч у тiм, що вiн з Методiєм Кириловичем був, так би мовити, на рiвних правах: обидва були члени колегiї i обидва вважалися "замами". I тому, коли комосередок пiсля головного начальника називав iм'я Методiя Кириловича, мiй герой завжди почував себе не зовсiм гарно i думав, що трапилось велике непорозумiння.

Марфа Галактiонiвна одразу помiтила це.

- Я гадаю, так i треба! - сказала вона, коли Методiй Кирилович не тулився вже до неї i сiв на мiсце голови зiбрання (звичайно, пiсля одноголосного голосування).Саме його й треба було вибирати по останнiй iнструкцiї з ЦК. Не можна ж весь час вибирати Семена Яковича й тебе. Треба ж видвигати й бiльш нижчi iнстанцiї.

Iван Iванович з вдячнiстю подивився на свою дружину i, можна сказати, трохи заспокоївся.

- Товаришi! - сказав Методiй Кирилович.- Перше питання нашого порядку дня - це остання вилазка проти самокритики. Слово має Семен Якович.

В залi зовсiм змертвiло. Навiть чути було, як ударив по вiкнах дрiбний осiннiй дощик. Частина поглядiв пронизала головного начальника, що в цей момент зiйшов на трибуну i вже положив конспект для доповiдi - номер "Правди", частина комгуртка дивилась на товариша Лайтера, що в цей час нервово ламав вальцi i уперто дивився на пiдлогу. ''

- Товаришi! - почав головний начальник.- На попередньому зiбраннi я робив доповiдь про режим економiї. Що я говорив? Я говорив, що до режиму економiї ми, комунiсти, не можемо ставитись пасивно i потiм я говорив, що таке режим економiї. Що ж таке режим економiї? Режим економiї є один iз останнiх бойових лозунгiв нашої пролетарської партiї, i треба його розумiти не тiльки… е… так би мовити, в широкому масштабi, але треба найти йому мiсце i в нашому особистому життi. Беремо знову ж таки олiвець. Без режиму економiї як би ми до нього ставились? Ми до його ставились… е… е… так би мовити, неохайно. Я сам мав честь бачити, як один iз наших шановних товаришiв (тут Семен Якович мило усмiхнувся й подивився на управдiла) викинув у кошика олiвець на 1 1/2, приблизно, ще не списаного вершка… Тек-с!.. хе… хе…

Головний начальник зупинився, налив з графина води й, запиваючи водою початок своєї цiкавої промови, батькiвським весело-докiрливим оком дивився на управдiла, що викинув у кошик олiвець на 1 1/2 приблизно ще не списаного вершка. Дивилась в цей час i вся авдиторiя на вищеназваного управдiла.

Але нiхто не дивився на управдiла вовком: всiм грала на устах мила й симпатична усмiшка, хоч i трохи докiрлива, як i головному начальниковi, бо всi були певнi, що управдiл цiлком свiдома людина i цього бiльше не зробить.

- Тек-с! - продовжував Семен Якович.- Але що треба було зробити при iншiй ситуацiї?.. Е… е… Так би мовити, при режимi економiї?.. Ну-с?.. Треба було цього олiвця не викидати в кошика, а купити для нього наконечника за двi копiйки i списати олiвець до кiнця. Ну-с?.. От що, на мiй погляд, є режим економiї, так би