Читати книгу - "Сповідь суперниці"

Я стояла обличчям до стіни, нервово намагалася дати лад волоссю, шнурівці біля горла.

— Бертрадо… — погукав мене чоловік.

Але я сахнулася.

— Який сором! Яка ганьба! Що тепер про нас говоритимуть!

Зізнаюся, я розгнівалася. Адже що може бути безсоромнішим за плотські втіхи серед білого дня! А я… А ми… Мені хотілося плакати. Та Едгар ніби й не помічав моєї досади.

— Заспокойся, люба. Ми чоловік і дружина, ми в себе вдома.

Але займатися таким соромітництвом до настання ночі! Ні, я не промовила цього вголос. Але мені було соромно, нестерпно соромно. Ось навіть ця розпусниця Клара зніяковіла, а Маго… Та ще цей укритий коростою Юстас, який уже зараз усе розповідає внизу батькам. Ні, ліпше я просто зараз спущуся до Стефана й Мод, аби пояснити, що це непорозуміння. І кажучи це Едгарові, відштовхуючи його руки, я таки вискочила на сходи, коли ж заходила до вітальні, знову розгубилася, стала перед Блуаськими, червоніючи, немов шкідлива послушка. І важко було не помітити іронічного блиску в їхніх очах. Але мені допоміг Едгар, узяв ніжно під руку, цікавлячись у гостей, чи відомо їм, як відзначилася його дружина на сьогоднішньому соколиному полюванні? Мод і Стефан відразу запевнили, що лише про це всі й говорять і вони матимуть за честь, якщо на бенкет до Генріха Боклерка ми поїдемо разом. Щоб скуштувати печеню з чаплі, — додала я, і всі розсміялися.

Увечері ми поїхали на бенкет. На той час я цілковито заспокоїлася А вигляд мала… Ах, трісни моя шнурівко! Як же я сама собі подобалася!

На мені було ошатне оксамитове бліо рідкісного персикового кольору, що тісно обтлягало мої груди й боки. Його довгий шлейф і рукави, що спадали до самої підлоги, були підшиті чорно-золотавою візерунчастою парчею. Я ще не з’являлася на людях у цьому вбранні, та відчувала, як воно мені до лиця, бачила заздрісні погляди дам і навіть, — не завжди ж мені бути другою! — моєї законнонародженої титулованої сестри Матильди. І ще б їй не дивитися! Її убір із зеленого сукна й порівняти не можна було з моїм вбранням, але, що й казати, Матильда ніколи не вміла подати себе як слід, була впевнена, що її статус спадкоємиці престолу цілком може замінити красу й витонченість. Єдина гідна деталь її туалету — легка вуаль із рожевого мусліну зі сріблястою облямівкою — була подарована їй моїм чоловіком.

Воістину Едгар знався на дамських уборах, і це нітрохи не применшувало його чоловічих якостей!

Сьогодні я радилася з ним, збираючись на бенкет, і саме Едгар порадив додати до мого бліо прикраси з темних гранатів у золотій оправі: довгі сережки, що спускалися мало не до ключиць, і чудовий пояс із застібкою з крупного граната, який недбало охоплював мої стегна трохи нижче живота. Його кінці звисали майже до колін і погойдувались, коли я рухалася, змушуючи чоловіків хвилюватися. Додайте до цього тонку золоту сітку для волосся та карбований золотий обруч на чолі — й ви зрозумієте, який вигляд я мала на бенкеті. Навіть мій брат Річард Глочестер, який аж ніяк не вирізнявся галантністю, несподівано кинув такий вибагливий комплімент, що я мимоволі розсміялася. Але наступне запитання Роберта загнало мене в глухий кут: він поцікавився, чи розмовляла я вже зі стюардом двору, батьком Гуго Бігода? І коли я заперечливо похитала головою, Глочестер попросив, щоб я поблажливо поставилася до прохання сера Роджера.

— Та я завжди милостиво ставилася до Бігодів, — відповіла я, але при цьому озирнулася, пошукала очима Едгара. Навряд чи йому б сподобалася моя відповідь.

Чоловік мій цього вечора був не менш елегантним за мене. Його каптан із бежевого оксамиту зі срібним вишиванням спадав м’якими складками до колін, а по пелені був облямований смужкою ніжного хутра куниці. Стан стягав пояс із карбованих пластин, прикрашених бурштином, і такий само бурштин світився на руків’ї кинджала, що звисав збоку. Волосся Едгар з боків зачесав назад, але спереду воно лягало на чоло природними кучерями. Граф Норфолк розмовляв про щось із Генрі Вінчестерським, але відчув мій погляд, озирнувся й підморгнув мені. Я відвернулася, приховуючи мимовільну посмішку. Мені подобався несподіваний легкий флірт між нами. І я знала, до чого він призведе. Цієї ночі навіть незручності й тіснява нашого міського житла не перешкодять Едгару взяти мене… Взяти… Я відчула, як по спині пробігли мурашки. І ладна була визнати, що хочу його. Цієї ночі… Як і раніше, впиратимусь, але він візьме своє. А я поступлюся…

Коли всі почали розсідатися за довгими, розставленими «покоєм» столами, ми з чоловіком сіли поруч. Едгар не втримався, щоб не погладити під скатертиною моє коліно. Я відразу вщипнула його за руку. Він лише розсміявся.

З першою подачею страв до зали внесли здобуту моїм кречетом чаплю. Вона була як слід вимочена в соусах і чудово просмажена. Але Едгар таки неголосно зазначив, що я мала рацію і м’ясо чаплі дійсно жосткувате. Я лише посміхнулася:

— Я частенько буваю права, адже так, чоловіче мій?

Він грайливо дивився на мене.

— Присягаюся своїм серцем, що сьогодні не сперечатимуся з вами, міледі.

Незабаром почалися танці. Здебільшого я танцювала з Едгаром. Ми стояли в шерензі танцюристів, повільно та величаво розходилися ковзним кроком, робили повороти, нахилялися. Але потім музика стала гучнішою, ми прискорили кроки, розбилися на два кола — то дами утворювали внутрішнє, а чоловіка зовнішнє, то, кружляючи, дами виходили назовні, а чоловіки, притупуючи, сходилися у внутрішньому колі. Усі повеселішали, навіть низьке склепіння Нортгемптонського замку не настільки давило на голову. В червонястому світлі смолоскипів ми підстрибували та кружляли, по черзі змінюючи партнерів, і ось уже то Вільям Іпрський, мій колишній наречений, ніяковіє, змушений обійняти мене й обвести навколо себе, то я плескаю в долоні з лукавим Джеффрі де Мандевілем. Ах, як чудово, що ми прибули в Нортгемптон!

Смолоскипи чаділи, бо повітря коливалося, розвівались вуалі, лунали удари в долоні та сміх. Обходячи залу, ковзаючи серед вервечки