Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. 📚 - Українською

Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії." автора Анатолій Чабан. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 128
Перейти на сторінку:

До 15 лютого замкнута лінія оточення на корсунському виступі проходила: західна околиця Корсуня, Листвина, західна околиця Туркенців, південна частина Таращі, схід Шендерівки, центр Нової Буди, південна околиця Комарівки, східна околиця Хильок, східна околиця Скрипчинець, західна околиця Стеблева, східна окраїна Виграєва, східна окраїна Сидорівки.

15 лютого військами Червоної армії було звільнено Стеблів. Для проведення наступу, що дав би можливість вивести частини з оточення, німецьке командування вирішило розділити війська на 3 групи: праворуч — частини корпусної групи Б; посередині — 72 піхотна дивізія; ліворуч — дивізія СС «Вікінг», 57 і 88 піхотні дивізії під керівництвом Штеммермана, що утворювали ар’єргард.

Командуючий в «котлі» генерал артилерії Штеммерман, безсумнівно, планував операцію зі сподіваннями зустрічі з З танковим корпусом на підвищеннях під Журжинцями. Однак нічого подібного не трапилось. Ця фатальна помилка привела в наступні дні до катастрофи.

Того ж дня, 15 лютого, 105 піхотним полком 72 піхотної дивізії під командуванням майора Кюстнера декількома годинами пізніше була атакована Нова Буда. Ретельно спланований і енергійно здійснений нічний наступ був вдалим. Штурмова мотобригада СС «Валлонія», що йшла позаду, змінила 72 піхотну дивізію й успішно відбивала жорстокі контратаки противника до початку прориву. Тут загинув командир бельгійської бригади Люсьєн Ліпперт.

За радянськими даними, 15 лютого штаб 11 армійського корпусу знищив у Шендерівці все своє майно і документи. Літаки припинили скидати вантажі.

У ніч з 15 на 16 лютого 105, 124 піхотні полки 72 піхотної дивізії, підсилені однією 88-мм артбатареєю, 75-мм батареєю і мінбатареєю, 5 важкими самохідно-артилерійськими установками «Фердинанд», 24 танками Pz-III обороняли північну частину Комарівки, північну частину Нової Буди. Разом з 72 піхотною дивізією оборону тримала штурмова мотобригада СС «Валлонія». У другому ешелоні на рубежі південної частини Шендерівки, відміток 223,2, 201,4 оборону тримали мотополки СС «Германія» і «Вестланд» 5 танкової дивізії СС «Вікінг».

У Шендерівці, за радянськими даними, на 16 лютого згромадилось до 200 автомашин з пораненими і штаби дивізій.

Командування 8 армії направило радіограму генералу артилерії Штеммерману в «котел»: «Бойові можливості 3 танкового корпусу обмежені. Група Штеммермана власними силами проривається під Журжинці, висота 239,0. З’єднання з 3 танковим корпусом. Шпейдель». Однак на радіограмі не вистачало візи Головного командування Сухопутних військ. Тоді фельдмаршал Манштейн з власної ініціативи 16 лютого о 15 годині передав Штеммерману: «Пароль — Свобода. Мета — Лисянка». Фельдмаршал скористався паролем із наказу генерал-лейтенанта Т. Ліба по 42 армійському корпусу, що був виданий 15 лютого о 20 годині військам у Шендерівці. Цей лаконічний наказ фельдмаршала остаточно ліквідував фортецю на Дніпрі, яка, за уявленням Гітлера, мала стати плацдармом для захвату всього Правобережжя. Наказ Манштейна вказував оточеним напрямок прориву — на Лисянку. Однак для переходу 50 тисяч осіб, за німецькими даними, тут нічого не було підготовлено. Від сторони, що деблокує, цього не можна було і вимагати. Вона виконала свій важкий обов’язок і побудувала допоміжні переправи за гострого недопостачання матеріалами. Частини оточених військ зосередились перед річкою Гнилий Тікич. За ними — радянські війська, на флангах — радянські танки, попереду — бурхлива річка. Паніка серед з’юрмлених була неминучою.

На 16 лютого Комарівка була повністю очищена радянськими військами.

Перед проривом в оточенні було 2150 поранених і хворих, у тому числі 1450 лежачих і сидячих, 700 ходячих. Лежачі і сидячі залишились у Шендерівці, на них поширювались положення Гаазької конференції. З пораненими залишились 4 офіцери-санітари і 12 санітарів з поховальних команд, про що є архівні свідчення. Про те, що в школі Шендерівки знаходились поранені, є підтвердження командира 2 танкової роти СС 5 танкової дивізії СС «Вікінг» Віллі Гайне від 14 лютого 1993 року: «Я відвідав тоді поранених з нашої роти в школі Шендерівки. Там ситуація особливо розпачлива». 17-18 лютого разом з воїнами бригади він прорвався з оточення із Шендерівки через Лисянку. Під час битви, з 26 січня по 18 лютого, вів щоденник, друковану копію якого передав Заповіднику. Під час приїзду в Україну у 1993 році Гайне побував у селі Білозір’ї, де зустрівся зі старими мешканцями села, в яких він був на постої у грудні 1943 року.

Стосовно вивезення з Шендерівки поранених є також дані про те, що транспортуванням поранених танкової дивізії СС «Вікінг» у Шендерівці займався дивізійний лікар доктор Тоон. Група із поранених у 140 осіб під командуванням гауптштурмфюрера СС Ісельштейна розташовувалась на гусеничних машинах дивізії, сотні важкопоранених — на підводах. Цю колону прикривала бойова група Дорра і група полку СС «Германія». Незважаючи на затори, вогонь радянської артилерії, танкові атаки, все відбувалось за встановленим порядком.

За Дугласом Нешом, розташування військ на 16 лютого було наступним: частини 11 армійського корпусу — центр Шендерівки; частини 42 армійського корпусу — у західній частині Шендерівки; на південному сході від Шендерівки — 57 піхотна дивізія; на північний схід від Шендерівки — 88 піхотна дивізія; 72 піхотна дивізія — на захід від Шендерівки; частини 5 танкової дивізії СС «Вікінг» і штурмова мотобригада СС «Валлонія» — північна частина Нової Буди; частини 5 танкової дивізії СС «Вікінг» — на північному сході від Комарівки; частини корпусної групи Б — на сході від Хильок.

Всього, за донесеннями 11 армійського корпусу, перед проривом в оточенні було близько 45 тисяч осіб. Зокрема, у 72 піхотній дивізії було 4000 осіб; у корпусній групі Б — 7432 (на відпочинку було 1597 солдатів); у 5 танковій дивізії СС «Вікінг» — 11500. У корпусній групі Б було відпускників — 2 офіцери, 199 унтер-офіцерів в Умані, 587 — у Новоархангельську, 809 — у Новоукраїнці. Всього 1597 осіб.

За архівними документами, у тому числі корпусної групи Б, прорив був назначений на 16 лютого о 23 годині. Командування групою прориву було покладене на командира 112 дивізійної групи Фібіга, якому були підпорядковані 258 полкова група,

1 ... 115 116 117 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."