Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Білі зуби 📚 - Українською

Читати книгу - "Білі зуби"

281
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Білі зуби" автора Зеді Сміт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 174
Перейти на сторінку:

— Ах ти, шльондро капітана Дурхама! — згадує Гортенз слова, які він вигукнув замість привітання, і Амброзія тільки глипнула на нього: — Гарний деньок, як на таку справу, нє?

Амброзія спробувала обійти його, але його туша знову опинилася їй на шляху.

— То ти тепер чемна дівчинка, люба? Мені сорока на хвості принесла, що місіс Брентон привела тебе у свою церкву. Вони цікаві, ці свідки. Але ще цікавіше, чи вони готові до мулата як своєї нової пастви?

Гортенз добре пам’ятає відчуття його жирної руки, що хтиво торкнулася її матері, пам’ятає, як та з усіх сил відкинула цю руку.

— О, не хвилюйся, дитино. Капітан розповів мені твій маленький секрет. Але, звісно, секрети мають свою ціну, Амброзіє. Точно так само, як ямс, і стручковий перець, і мій тютюн щось коштують. Тож — ти бачила стару іспанську церкву, церкву Святої Антонії? Ти всередині була? Вона тут близько. Це просто чудо всередині, швидше з естетичних, ніж з релігійних міркувань. Це лише на хвильку, люба моя. Врешті, ніколи не слід відмовлятися, якщо тобі випала нагода повчитися.

Усе, що відбувається, відбувається двічі — ззовні і зсередини, і це вже дві різні історії. Ззовні Амброзії був білий мармур, не було людей, стояв позолочений вівтар, тьмяно світили задимлені свічки, і високо на постаменті схилила голову велика мармурова Мадонна. Все було неприродньо тихо, коли сер Ґленард почав її мацати. Але всередині несамовито билося серце, тисяча маленьких м’язів скорочувались у марному намаганні відкинути Ґленардову спробу виховання, жирні пальці, які вона відчувала навіть тепер, як вони вкрадаються під тонку бавовну і щипають соски, уже обважнілі від молока — молока, не призначеного для такого грубого рота. Але ззовні Амброзія наче перетворилася на крижану фігуру. Приросла до землі, така ж жіночно кам’яна, як Мадонна.

І раптом світ затрусився. Всередині Амброзії прорвались води. Ззовні Амброзії тріснула підлога. Розвалилася зовнішня стіна, розлетілися на друзки вітражі, і Мадонна, наче вигнаний ангел, впала зі своєї висоти. Амброзія пошкандибала геть і встигла дійти лише до сповідалень, коли підлога тріснула — широка тріщина! — і впала, недалеко від Ґленарда, що лежав роздушений власним ангелом — зуби розсипалися по підлозі, штани спущені до кісточок. А земля продовжувала вібрувати. Підлога тріснула вдруге. Втретє. Колони впали, півдаху зруйнувалось. Будь-якого іншого ямайського полудня крики Амброзії на кожну перейму, з якою Гортенз прокладала собі шлях, привернули б чиюсь увагу і хтось би прийшов їй на допомогу. Але того полудня в Кінгстоні настав кінець світу. Кричали всі.

Якби це була чарівна казка, то зараз саме час капітану Дурхаму стати героєм. Йому не бракувало якостей. Він був і красенем, і високим, і дужим, і був не від того, щоб їй допомогти, і кохав її (о, він кохав її; просто любив так, як англійці люблять Індію, чи Африку, чи Ірландію; проблема в самій любові, люди взагалі погано ставляться до своїх коханих) — усе це так і було. Але, мабуть, сам сценарій має ґандж. Мабуть, жодна історія, що відбувається на краденій землі, не може мати хепі-енду.

Бо коли Дурхам повернувся днем опісля землетрусу, він застав острів зруйнованим, дві тисячі людей загиблими, пагорби у вогні, половину Кінгстона в морі, голод, страх, цілі вулиці поглинуті землею — але ніщо так не перелякало його, як усвідомлення, що він може більше не побачити. Тепер він зрозумів, що означає любити. Він стояв на плацу, самотній і збожеволілий від горя, оточений тисячею чорних облич, яких не пізнавав; єдиною білою фігурою була статуя Вікторії, яку останні поштовхи розвернули спиною до глядачів. І це не було далеким від правди. На серйозну допомогу спромоглися американці, а не британці, це вони відправили з берегів Куби три кораблі, по вінця завантажені провізією. Це був вдалий хід американців, як би це не дратувало англійський уряд, і Дурхам, як багато його співвітчизників, почувався враженим у своїй гордості. Він досі думав про цю землю як про свою — свою, щоб ранити, і свою, щоб лікувати, навіть тепер, коли вона довела, що має власну логіку. У ньому досі було вдосталь англійського виховання, щоб сприйняти як виклик те, що двоє американських солдатів висадилися без його дозволу (всі висадки мали проходити через нього або його начальників), і він побачив їх під консульством, зі зверхнім виглядом і повним ротом тютюну. Дивне відчуття: втрачати владу; відчуття, що існує країна, краще облаштована для того, щоб надати допомогу цьому маленькому острівцю, аніж Англія. Дивне відчуття: отак стояти у морі чорної шкіри — і не могти знайти ту, котру кохаєш, хто, як ти думаєш, тобі належить. Бо ж Дурхам вважав за обов’язок стояти тут і вигукувати імена жменьки слуг, лакеїв і покоївок, кількох вибраних, яких англійці брали із собою до Куби, поки вигасять пожежі. Якби він знав її прізвище, бачить Бог, він би його вигукнув. Але — за всю науку він так і не вивчив його. Він ніколи не запитав її прізвища.

Та навіть не за це капітан Дурхам, великий освітній діяч, був записаний в анналах Бовденів як чортів ідіот. Він досить швидко знайшов її; він побачив у натовпі маленьку кузину Марлен і відіслав її з запискою до церкви, де вона востаннє бачила Амброзію, що співала зі свідками, дякуючи Господу за Судний День. Поки Марлен бігла так швидко, як тільки могли бігти її попелясті ніжки, Дурхам поволі йшов собі до Кінгз Гауз, резиденції сера Джеймса Светтенгема, губернатора Ямайки, думаючи, що зробив усе, що міг. У сера Джеймса він попросив зробити виняток для Амброзії батьківни, «освіченої негритянки», з якою він збирався одружитися. Вона була не така, як інші. Їй потрібно було знайти місце поряд з ним на наступному кораблі.

Але якщо ти мусиш керувати землею, яка тобі не належить, то звикаєш ігнорувати винятки; Светтенгем сказав йому відверто, що на його човнах немає місць для чорних шльондр та іншої скотини. Дурхам, спалахнувши і прагнучи помсти, випалив, що Светтенгем не має тут влади, доказом чого є поява американських кораблів, і потім, наостанок, повідомив про двох американських солдатів, яких він бачив на англійській землі без дозволу, нахабні вискочні на землі, яка їм

1 ... 115 116 117 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білі зуби», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білі зуби"