Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання"

247
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання" автора Луїджі Піранделло. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 132
Перейти на сторінку:
штовхнула його в груди обома руками.

— Ідіть геть, старий шкарбун!

Вона сміялася. А про те, щоб заколоти льоху, і слухати не схотіла. Що ж до весілля… Чом би й ні?

Така вже доля. Як колись батьки, так нині діти войовничо стали проти їхнього шлюбу.

Правда, тепер вони не дуже на це зважали. Самі собі були вже господарями. На людях вдавали з себе ображених, а в серці відчували задоволення од відчуття юності, що його надавав той опір їхньому шлюбові. Справжньою втіхою було слухати, як їхні діти розпатякують про пристойність і розважливість.

У кожного було їх по четверо від першого шлюбу: у Трези Туміньї всі сини; у Нелі — двоє синів та дві доньки. Трезині хлопці всі четверо поодружувалися й поділили порівну батьківське майно; а в старого Нелі вдома ще лишалася дочка Нарда, дівка на виданні.

Аби вмилостивити дітей, які одразу ж запалали до них ненавистю, вони, перш ніж побратися, склали в нотаря заповіт, за яким, на випадок їхньої смерті, майно успадковували діти. Але марно сподівалися вони їх задобрити. Найсердитішими були діти старого Нелі, хоча забрали собі найбільше: він віддав їм не тільки те, що лишилося від покійної матері, а й власне добро, бо збирався жити зі своїх рук, обробляти ділянки Трези і доньки Нарди — поки вона житиме з ними.

Особливо лютилася старша дочка, Сідора, що за чоловіком була тепер Перонелла, вона так кипіла, аж піну з рота пускала, коли говорила з братами та невістками про бідолашну Нарду, змушену жити з мачухою.

— Нехай мені черва язик сточить, але побачите, в цієї старої відьми вона зачахне в дівках, — казала вона. — Хай навіть до Нарди сам принц посватається, мачуха скаже, що він їй не пара.

Казала так, бо гадала, що стара Треза Тумінья не дозволить чоловікові віддати посаг за Нардою і сісти на її хліб.

Сусідкам, що приходили погомоніти про те, якими подарунками Треза обсипає Нарду (так і рідну дитину не панькають): золоті сережки, каблучки, добре намисто, шовкові хустинки й шалі з торочками у чотири пальці завдовжки, шкіряні черевички на високих підборах, одне слово — дивовижа, — Сідора відповідала, зеленіючи від злості:

— Тьху! Дурниці! Не розумієте хіба, що вона хоче її заманити в пастку? Хоче відгодувати й тримати вдома, як свою льоху!

Та їй довелось язика прикусити, коли сусідки принесли звістку про сестрині заручини. Та ще й з ким? Із самим Пітріну Кріворуччі! Саме тітка Треза просватала її за цього славного хлопця, свояка свого старшого сина; Пітріну Кріворуччі — взірець для всіх сіцілійських парубків: він мав угіддя й хутори, в’ючаків і худобу.

— Та ну! Отакої! Ти диви! — забелькотіла тоді Сідора, аби не виказати розчарування на втіху цим плетухам. — Пітріну Кріворуччі? Яка ж я рада за бідолашну Нарду! Ой, яка ж я рада!

Ані вона, ані брати не відвідали жодного разу сестру, відколи та жила у мачухи. Хоча садиба старшого з братів, Сару, була на постріл старої фузії від Трезиної, а з вікна поміж фіговими та мигдалевими деревами можна не тільки побачити хлів у її дворі, а й полічити курей, що греблися у гною. Старша сестра і брати не хотіли й знати тепер Нарду, підкуплену мачушиними дарунками, улюбленицю гадських братчиків, котрі, підростаючи, не мали сестри й тепер наввипередки прислуговували їй і стелилися перед нею.

Напередодні весілля старий Нелі зайшов на синове обійстя, насуплений, чухаючи одною рукою щетинисте підборіддя. Опустивши очі долу, він звернувся до старшого з такими словами, попросивши переказати потім молодшим:

— Врожаї погані, дітоньки, і всі ми перебиваємося з хліба на воду. Бог свідок, я хотів би бачити всіх вас разом на весіллі вашої сестри Нарди і зробити свято на славу. Але ж, як ото у раффадальській церкві дзвони дзвонять, знаєте?.. Чути: Де-взять? Чим-пла-тить? Я усе віддав, залишився як Ісус коло стовпа. Більш у мене вже нічого немає. Зійдемося двома хатами, та й годі. А якщо прийдете ви, родичі молодої, то Пітріну Кріворуччі захоче запросити своїх, тобто з Трезиного боку, а з ними, не мені казати, ви давно горшки побили… Отож вирішили ми, не слід приходити ані вам, ані їм. Будемо я, Треза та батьки молодого. Двома хатами — і все.

Сару, так само опустивши очі долу й приклавши руку до підборіддя, слухав батькові слова, вочевидь продумані заздалегідь, а тоді мовив:

— Як знаєте, тату. Ви над нами господар, бо ж ми ваша кров і мусимо коритись. Але щоб не сталося так, що велено не приходити тільки нам! Дивіться, тату, я вас попередив: щоб не було біди.

Старий, спохмурнівши і не підводячи очей, чухав собі щоки.

— Я, дітоньки, домовився: їм буде сказано те, що й вам.

— А як хтось із них таки прийде?

Старий не відповідав. І його мовчання ясно показувало, що він не знає, як повестися, якщо прийде хтось із жінчиних родичів.

— Гаразд, тату, — кинув тоді Сару. — Йдіть собі з Богом. Ми вже самі розміркуємо, що до чого.

І повів очима батька, який пішов, посіпуючи себе за вухо.

А зайшовши до хати, Сару витяг із бесагів, підвішених на гвіздку, довжелезного ножа, з тих, що звуться колунами. Дістав з-під столу правúльний камінь, змочив лезо водою, сів на порозі й почав гострити ножа, затиснувши камінь між коліньми.

Перелякана дружина тричі його покликала і, не почувши відповіді, схопилася за голову й заголосила:

— Мати Божа, Сару, любий, що ж це ти надумав?

Сару скочив на ноги, наче хижий звір, і заніс ножа:

— Замовчи, Бога ради! Тільки писни — то з тебе й почну!

Дружина, щоб приглушити плач, затулила рот фартухом і принишкла в кутку. Сару знов заходився гострити ножа, на очах у дітей, що мовчки посідали довкола. На обійсті тітки Трези закукурікав півень, і йому відразу відповів сусідський, піднявши лапку й струшуючи гребінцем.

Один… Два… Три… Чотири!.. П’ять!.. Шість!.. Уже шість нав’ючених мулів під дашком у дворі навпроти. Онде вони: чітко вимальовуються в місячному світлі всі шестеро, один коло одного.

Стоячи на порозі свого дому, Сару лютував, лічачи їх і витягуючи шию, аби ліпше роздивитись поміж дерев.

Шість уже. І, може, ще буде.

Велика гулянка передбачається. Всі мачушині діти, їхні дружини й дітлахи, геть усі її родичі запрошені. Тільки їх обійшли, найближчих: братів та сестру молодої. Зараз, мабуть, вони бенкетують, потім почнуться танці.

Він взяв піджак і перекинув через руку, щоб прикрити нагостреного ножа.

Дружина й

1 ... 115 116 117 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання"