Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"

2

Від Івана 14:2.

3

Київський фармацевтичний завод ім. М. В. Ломоносова, заснований у 1925 році. Нині – ПАТ «Фармак».

4

Нині – Мистецький коледж художнього моделювання та дизайну.

5

У червні 1977 року Голова Президії Верховної Ради СРСР Микола Підгорний був відправлений на пенсію, а замість нього посаду обійняв Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Метою цього ходу була концентрація в руках останнього не тільки партійної, але й законодавчої державної влади.

6

Невеличкий двозальний кінотеатр, розташований на вул. Хрещатик, № 25. За радянських часів належав до так званих кінотеатрів повторного показу, де демонструвалися стрічки, давно зняті з прокату.

7

Пам’ятник Станіславу Косіору в Києві розташовувався у сквері на перетині вулиць Артема та Глибочицької у 1970–2008 роках.

8

Чоловічий статевий орган, який «не працює» (їдиш).

9

У переносному значенні – генеральний директор. У даному разі під «генералом» мається на увазі гендиректор Виробничого об’єднання «Донецьквугілля».

10

Будинок художника був споруджений у Києві в 1977–1978 роках.

11

Тепер – Нижній Новгород.

12

«Тонкий і товстий» – оповідання Антона Чехова, що різко висміює звичаї, притаманні чиновницькому середовищу Російської імперії: лицемірство, догідливість, плазування перед начальством та ін.

13

Загальнодержавна автоматизована система збору та обробки інформації (ЗДАС) – система автоматизованого управління економікою Радянського Союзу, проект якої передбачав створення по всьому СРСР низки обчислювальних центрів, поєднаних в єдину мережу. Ініціатором та розробником проекту був академік Віктор Глушков.

14

Нині – вул. Довга, де в буд. № 1 розташований паспортний стіл.

15

Відомий вислів Григорія Сковороди.

16

Те саме, що й різник – кишеньковий злодій, який розрізає одяг або сумку жертви за допомогою монети з нагостреними краями або шматка леза.

17

Найвища (4506 м) гора Алтаю, що вінчає Катунський хребет.

18

Мемуари Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва попервах складалися з трьох книг: «Мала Земля», «Відродження» й «Цілина» (насправді над мемуарами працювала група професійних журналістів). Трилогія вперше побачила світ у журналі «Новий світ» в 1978 році, надалі видавалася як окремими книгами, так і єдиним томом. Уже після смерті товариша Брежнєва у тому ж таки «Новому світі» у 1982–1983 роках були оприлюднені ще 5 мемуарних книжок Генсека: «Життя по заводському гудку», «Почуття Батьківщини», «Молдавська весна», «Космічний Жовтень» і «Слово про комуністів». Улітку 1987 року мемуари Брежнєва вилучили з книгарень і списали на макулатуру.

19

Друга дружина Анатолія Кузнєцова, полька за походженням.

20

Проживаючи на еміграції в Лондоні, Анатолій Кузнєцов з осені 1972 року працював у Лондонському корпункті Радіо «Свобода», беручи участь у програмі «Письменники біля мікрофону».

21

Є відомості, що, отримавши політичний притулок на Заході, письменник відмовився від прізвища Кузнєцов і просив вважати його «просто Анатолієм».

22

Андрій Амальрік (1938–1980) – радянський дисидент, письменник і публіцист. У «Відкритому листі А. Кузнєцову» від 1 листопада 1969 ро- ку засудив останнього за вимушену співпрацю з КДБ.

23

Київський інститут народного господарства, нині – Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана.

24

Найпівденніше місто Узбекистану, адміністративний центр Сурхандар’їнської області. Під час Афганської кампанії 1979–1989 років – важлива радянська військова база. Зокрема, для забезпечення армійських потреб у Термезі були побудовані військовий аеродром та автомобільно-залізничний міст через Амудар’ю («Міст Дружби»).

25

Юрій Гуляєв – російський та український співак (1930–1986), ліричний баритон.

26

«Портянка» – портвейн (жарг.).

27

Літературний секретар газети «Красная Звезда», який разом з кореспондентом Коротєєвим створив міф про «подвиг 28 панфіловців». Міфотворчості підлеглих сприяв Давид Ортенберґ – головний редактор «Красной Звезды» у 1941–1943 роках. Хоча фальсифікація була доведена військовою прокуратурою ще у 1948 році, викривати її привселюдно не стали, оскільки на той час склався цілий культ «героїв-панфіловців». Зокрема, продовжував активно підтримувати вигадку Олександр Кривицький.

28

В бою біля роз’їзду Дубосєково не загинув, а був лише поранений і контужений, потрапив на окуповану ворогом територію. Двічі потрапляв до таборів військовополонених. Зрештою опинившись у рідному селі Перекіп (Харківська область), пішов служити до поліції. Після визволення Харківщини радянськими військами – знов у лавах Червоної армії. Після війни, дізнавшись про «посмертне» присвоєння звання Героя Радянського Союзу, спробував офіційно відновити цей статус, через що потрапив у поле зору НКВС. Саме через справу Івана Добробабіна військова прокуратура почала перевірку «подвигу 28 панфіловців».

29

У знаменитого прикордонника Микити Карацупи було п’ятеро псів на прізвисько Індус. Однак починаючи з середини 1950-х років у пресових і книжкових публікаціях воно змінилося на Інгус. Причина полягала у налагодженні дружніх стосунків між СРСР та Індією. Також Микита Карацупа в різний час вказував різні причини смерті Індуса-першого.

30

Восени 1943 року в боях за визволення від німецьких загарбників Дніпродзержинська і с. Карнаухівки з-поміж інших брав участь і майбутній директор Дніпродзержинської школи № 38, почесний громадянин міста Іван Секретнюк.

31

Є відомості, що неабияку роль у боях на Карнаухівському плацдармі зіграли радянські штрафбати.

32

Нині це – Дністровська ГЕС.

33

Це сталося наступного – 1982-го року. Після цього охтирський «Нафтовик» дістав право грати серед інших команд українських колективів фізкультури, як називався у ті роки чемпіонат УРСР з футболу.

34

«Німецьке товариство з вивчення давньої германської історії та спадку предків» (нім. Ahnenerbe – букв. «Спадок предків») – організація, створена для вивчення традицій, історії та спадку германської раси. Заснована 1 липня 1935 року Генріхом Гіммлером, Германом Віртом та Вальтером Дарре. Більша частина досліджень Аненербе була пов’язана з окультизмом.

35

Іван Кудря (1912–1942) – лейтенант держбезпеки, радянський розвідник, резидент нелегальної диверсійно-розвідувальної групи НКВС у Києві в період німецької окупації міста 1941–1943 років. Згідно з офіційно оприлюдненими КДБ УРСР у повоєнний час відомостями, група Кудрі мала відношення до мінування й підриву ряду будинків на Хрещатику та Успенського собору Києво-Печерської лаври восени 1941 року.

36

Георгій Дудкін – старший лейтенант держбезпеки, радянський розвідник, який входив до складу київської диверсійно-розвідувальної групи НКВС Івана Кудрі.

37

Петро Буйко (1895–1943) – український лікар, професор, з 1933 ро- ку – директор Київського інституту охорони материнства і дитинства Охматдит. Відколи німецькі загарбники окупували Україну в 1941 році, зайнявся організацією медслужби радянського партизанського руху на Фастівщині. Був спалений живцем нацистами у с. Ярошівка на Київщині.