Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Інститут 📚 - Українською

Читати книгу - "Інститут"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інститут" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 116 117 118 ... 141
Перейти на сторінку:
сама здаєтеся дивовижно несхильною терпіти біль. Тож досить бавитися в мовчанку й поясніть мені, як це працює.

— Активується голосом, — сказав Люк. — Правда?

Вона здивовано глянула на нього.

— Ти ж ТК, а не ТП. І не настільки сильний ТК, як уже на те.

— Дещо змінилося, — відказав Люк. — Завдяки вогникам Штазі. Активуйте телефон, місіс Сіґсбі.

— Щоб домовитися? — запитала вона й гавкнула сміхом. — Яка домовленість може принести мені хоч якусь користь? Мені кінець, хай там що. Я провалила роботу.

Тім сперся на ковзкі двері.

— Венді, подай мені пістолет.

Та без зайвих запитань підкорилася.

Тім націлив ствол табельної зброї Фарадея на штанину, яка ще лишалася, нижче коліна.

— Це «ґлок», мем. Якщо я натисну, ви більше ніколи не зможете ходити.

— Вона ж помре від шоку і втрати крові! — пискнув лікар Еванс.

— У місті п’ятеро трупів, і вони на її відповідальності, — сказав Тім. — Думаєте, мені не наплювати? Місіс Сіґсбі, з мене вже досить. Це ваш останній шанс. Ви, може, і знепритомнієте одразу, але зуб даю, світло у вас у голові ще трохи світитиметься. Перш ніж ви відключитесь, біль буде такий, що та подряпина на іншій нозі вам здаватиметься поцілунком на добраніч.

Вона не відповіла.

— Не роби цього, Тіме, — озвалася Венді. — Ти ж не зможеш так холоднокровно.

— Зможу. — Тім не був упевнений, чи це правда. Напевне він знав одне: він хоче це перевірити. — Допоможіть мені, місіс Сіґсбі. Допоможіть собі.

Нічого. Час збігав. Енні не скаже поліції штату, куди вони поїхали; так само Барабанщик і Адді Ґулсбі. Лікар Роупер — можливо. Норберт Голлістер, який передбачливо не з’являвся на людях під час стрілянини на Мейн-стріт, — і поготів.

— Усе. Безжалісна ти сука, але мені все одно не хочеться цього робити. До трьох не рахуватиму.

Люк прикрив долонями вуха, щоб приглушити звук пострілу, і це її переконало.

— Не треба. — Вона простягла руку. — Дай телефон.

— Ні, так не піде.

— Тоді піднеси його мені до рота.

Тім так і зробив. Місіс Сіґсбі щось пробурмотіла, і телефон озвався. «Активацію відхилено. У вас дві спроби».

— Можете ж краще, — відзначив Тім.

Місіс Сіґсбі прокашлялась і цього разу заговорила майже нормальним тоном.

— Сіґсбі один. Начальство Канзас-Сіті.

Екран, що загорівся кольорами, виглядав точнісінько як у Тімового айфона. Чоловік натиснув значок телефона, тоді «НЕЩОДАВНІ». Тоді, на вершині списку, «СТЕКГАУС».

Передав телефон Люкові.

— Твоя черга. Я хочу, щоб він почув твій голос. Після цього віддаси мені.

— Тому що ви дорослий і вас він слухатиме.

— Сподіваюся, ти не помиляєшся.   41

Майже через годину після останнього контакту з Джу­лією — надто довго — Стекгаусів супутниковий телефон ожив і задеренчав. Він схопив його.

— Узяли його, Джуліє?

Голос, який пролунав у відповідь, приголомшив його настільки, що Стекгаус ледь не впустив телефон.

— Ні, — заговорив Люк Елліс, — вийшло навпаки. — Стекгаус чув незаперечне задоволення в голосі малого гівнюка. — Це ми її взяли.

— Що… що…

Йому на думку не спадала жодна відповідь. І не подобалося оте «ми». Заспокоїла лише думка про три паспорти, замкнуті в сейфі в кабінеті, й чітко продуману стратегію втечі.

— Не розумієте? — запитав Люк. — Може, вас трохи в резервуарі потопити треба. Це позитивно впливає на розумові здібності. Ось я — живий приклад. Ейвері, мабуть, також.

Стекгаус відчував сильне бажання зараз же завершити дзвінок, просто зібрати паспорти й забратися звідти, швидко й по-тихому. Його зупинив сам факт, що малий подзвонив. Це означає: йому є що сказати. Може, має якусь пропозицію.

— Люку, де місіс Сіґсбі?

— Отут, — сказав Люк. — Вона нам розблокувала телефон. Як гарно з її боку, правда?

«Нам». Ще один поганий займенник. Небезпечний займенник.

— Сталося непорозуміння, — сказав Стекгаус. — Якщо є можливість якось це залагодити, нам варто нею скористатися. Ставки вищі, ніж ти думаєш.

— Можливо, і є, — припустив Люк. — Було б непогано.

— Чудово! Тоді передай телефон місіс Сіґсбі на хвилину-дві. Просто щоб я знав, що з нею все добре…

— Може, краще поговорите з моїм другом? Його звати Тім.

Стекгаус чекав, піт стікав йому по щоках. Він дивився на монітор комп’ютера. У тунелі діти, що почали бунт — Діксон із друзяками, — мали вигляд, наче сплять. Але не овочі. Ті безцільно бродили туди-сюди, мекали щось, іноді зіштовхуючись одне з одним, як машинки в парку розваг. Одне тримало кольорову крейду чи щось схоже й малювало по стіні. Стекгаус здивувався. Він і не подумав би, що хтось із них ще здатний на письмо. Може, то просто каракулі якісь. Срана камера показує нечітко. Довбане низькоякісне обладнання.

— Містере Стекгаус?

— Так. З ким я говорю?

— Тім. Це поки що все, що вам треба знати.

— Я хочу поговорити з місіс Сіґсбі.

— Скажіть щось, але швидко, — мовив чоловік, що назвався Тімом.

— Я тут, Треворе, — озвалася Джулія. — І вибач. Просто не спрацювало.

— Як…

— Не має значення як, містере Стекгаус, — знову заговорив чоловік на ім’я Тім, — і не зважайте на цю стерву тут. Нам треба домовитись, і то швидко. Заткнутись і слухати можете?

— Так. — Стекгаус підсунув до себе блокнот. На сторінку капнув піт. Він протер лоб рукавом, перегорнув на нову сторінку й узяв ручку. — Кажіть.

— Люк із того місця, де ви його тримали, Інституту, приніс флешку. Там відео, яке зняла жінка на ім’я Морін Альворсон. Вона розповідає фантастичну історію, в яку досить важко повірити, якби не додаткове відео з місця, яке у вас називається палата «А» чи «Овочебаза». Встигаєте за мною?

— Так.

— Люк каже, що ви його друзів тримаєте в заручниках, разом із дітьми з палати «А».

До цього моменту Стекгаус і не подумав би про них як про заручників, але, мабуть, з точки зору Елліса…

— Скажімо, так і є, Тіме.

— Так, скажімо. А тепер найважливіша частина. Наразі лише двоє людей знають про історію Люка і про те, що на тій флешці. Я один із них. Моя подруга Венді — друга, і вона зі мною і Люком. Були й інші, які все це бачили, поліцейські, проте через цю стерву і людей, яких вона з собою привела, вони всі мертві. Більшість її людей також мертві.

— Це неможливо! — вигукнув Стекгаус. Сама думка про те, що якась купка копів з маленького міста змогла знищити загони Опалових і Рубінових, була сміховинною.

— Ваша шефиня була надто заповзятою, друже, і, на додачу до всього, їх чекав неприємний сюрприз. Але не відволікаймось, окей? Флешка в мене. Також у мене місіс Сіґсбі і лікар Джеймс Еванс. Вони обоє поранені, проте якщо виберуться звідси, все буде добре. У вас — діти. Як щодо обміну?

Стекгаус був ошелешений.

— Стекгаусе? Мені потрібна відповідь.

— Вона залежатиме від того, чи зможемо ми втримати цей об’єкт у таємниці, — відповів Стекгаус. — Без якихось гарантій цей договір не має сенсу.

Пауза, після чого Тім заговорив знову:

— Люк каже, що, можливо, це вдасться. Але

1 ... 116 117 118 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інститут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інститут"