Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Інститут 📚 - Українською

Читати книгу - "Інститут"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інститут" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 141
Перейти на сторінку:
поки що, куди мені їхати, Стекгаусе? Як ваша команда піратів так швидко дісталася сюди з Мейну?

Стекгаус розповів йому, де біля Алколу чекає «челенджер», — іншого вибору він не мав.

— Місіс Сіґсбі може дати вам точні вказівки, коли доїдете до Бофорта. Тепер мені знову треба поговорити з Еллісом.

— Це дійсно необхідно?

— Дуже необхідно.

Коротка пауза, після якої хлопець знову з’явився на захищеній лінії.

— Чого вам треба?

— Я так підозрюю, ти мав контакт зі своїми друзями, — сказав Стекгаус. — Мабуть, із одним конкретним другом, містером Діксоном. Можеш не підтверджувати й не заперечувати, я розумію, що часу небагато. Якщо ти не знаєш точно, де вони…

— Вони в тунелі між Задньою і Передньою половинами.

Це бентежило. Та Стекгаус продовжив:

— Правильно. Якщо ми домовимося, вони зможуть вийти і знову побачити сонце. Якщо ні, я пущу в той тунель хлор, і вони помруть повільною й болісною смертю. Я цього не побачу, бо через дві хвилини після того, як дам наказ, мене тут уже не буде. Я це тобі кажу тому, що впевнений: твій новий друг Тім захоче вивести тебе з будь-якої домовленості, якої ми дійдемо. Цього допустити не можна. Розумієш?

Пауза, після чого Люк сказав:

— Так. Я розумію. Я прибуду з ним.

— Добре. Принаймні поки що. Закінчили?

— Не зовсім. Телефон місіс Сіґсбі працюватиме на літаку?

Стекгаус здалеку почув, як місіс Сіґсбі сказала, що працюватиме.

— Не відходьте від телефона, містере Стекгаус, — сказав Люк. — Нам треба буде ще поговорити. І краще припиніть думати про втечу. Якщо втечете, я знатиму. З нами поліцейська, і якщо я попрошу її зв’язатися з Міністерством національної безпеки, вона це зробить. Ваша фотографія буде в кожному аеропорту країни, і жоден фальшивий паспорт вам не допоможе. Ви будете як кролик у відкритому полі. Зрозуміло вам?

Стекгаус удруге був надто ошелешений, щоб говорити.

— Зрозуміло?

— Так, — відповів він.

— Добре. Ми ще вийдемо на зв’язок, щоб уточнити деталі.

По цьому хлопець закінчив дзвінок. Стекгаус повільно відклав телефон на стіл. Він відзначив, як його рука трохи тремтить. Частково зі страху, частково з люті. «Ми ще вийдемо на зв’язок», — сказав малий, ніби він якесь велике цабе, гендиректор з Кремнієвої долини, а Стекгаус — лише дрібний чинуша, який мусить робити те, що йому велять.

«Ну подивимося, — подумав він. — Подивимося».

42

Люк передав телефон Тімові, ніби тішився від того, що позбувся його.

— Звідки ти знаєш, що в нього є фальшиві паспорти? — запитала Венді. — Ти його думки прочитав?

— Ні, — відповів Люк. — Але, думаю, того добра в нього вдосталь: паспорти, водійські посвідчення, свідоцтва про народження. Думаю, там багато таких. Доглядачі, техніки й кухарі, мабуть, ні, але верхівка — точно. Вони як Айхман[123] чи Вальтер Рауфф[124], який придумав будувати мобільні газові камери. — Люк глянув на місіс Сіґсбі. — Рауфф би добре вписався у вашу компанію, правда?

— У Тревора, може, і є фальшиві документи, — сказала місіс Сіґсбі. — У мене — ні.

І хоча Люк не зміг прочитати її думки (вона закрилася від нього), він подумав, що вона не бреше. Для людей її штибу є спеціальне слово: бузувіри. Айхман, Менґеле і Рауфф утекли, як корисливі боягузи; а їхній бузувір-фюрер залишився й наклав на себе руки. Люк був цілком упевнений, що ця жінка, якби опинилася в схожій ситуа­ції, вчинила б так само. Якщо це відносно безболісно.

Він заліз у фургон, обережно, щоб не зачепити поранену стопу Еванса.

— Містер Стекгаус думає, що я їду до нього, але це не так.

— Ні? — уточнив Тім.

— Ні, я їду по нього.

Вогники Штазі горіли в Люка перед очима дедалі більшим сяйвом, і ковзні двері фургона зачинилися самі.

Великий телефон

1

Дорогою в Бофорт у фургоні було здебільшого тихо. Лікар Еванс спробував раз почати розмову, знову бажаючи повідомити про те, що він тут просто невинна жертва. Тім повідомив його, що він має вибір: або заткнутись і прийняти кілька таблеток оксикодону, які дав лікар Роупер, або продовжувати говорити й терпіти біль у пораненій стопі. Еванс віддав перевагу мовчанню і таблеткам. У маленькому коричневому флаконі лишилося ще кілька штук. Тім запропонував одну пігулку місіс Сіґсбі, яка заковтнула її насухо й без подяки.

Тім хотів, щоб усе було тихо, задля Люка, який тепер став мозком операції. Тім знав: більшість людей вважали б його божевільним через те, що дозволяє дванадцятирічному розробляти стратегію порятунку дітей з тунелю так, щоб їх самих не вбили, але помітив, що Венді також не протестує. Вони з Тімом знають, що Люк зробив, щоб сюди дістатися, бачили його в дії й розуміють.

Що саме розуміють? Ну, окрім того, що в малого багато хоробрості, він також справдешній геній найвищого ґатунку. Ті бандити в Інституті змусили його відточити вміння, яке (принаймні до підсилень) усього на дещицю серйозніше за якийсь дешевий трюк. Вони вважали його розум лише доважком до того, що їм насправді треба, і були в цьому схожі на браконьєрів, які вбивають слона вагою дванадцять тисяч фунтів тільки заради дев’яноста фунтів слонової кістки.

Тім сумнівався, що Еванс може оцінити таку іронію, а от Сіґсбі — так (якщо дозволить бодай приткнутись у своїй розумовій кімнаті такій думці): приховану операцію, що триває десятиліттями, зламало щось зовсім несуттєве, на їх погляд, — дитина зі значним інтелектом.

2

Близько дев’ятої, перетнувши межі міста Бофорт, Люк попросив Тіма знайти мотель.

— Але зупиняйтеся не перед ним. Об’їдьте ззаду.

На Баундарі-стріт стояв «Еконо-Лодж», перед яким простягнувся затінений магноліями паркінг. Тім зупинився біля огорожі й вимкнув двигун.

— Тут ми з вами попрощаємося, Венді, — повідомив Люк.

— Тіме? — запитала Венді. — Про що він?

— Про те, що тобі треба взяти собі кімнату, і він має рацію, — відповів Тім. — Ти лишаєшся, ми їдемо.

— Після того як отримаєте ключ, поверніться, — сказав Люк. — І принесіть якийсь папір. Ручку маєте?

— Звісно, і блокнот. — Вона поплескала себе по кишені штанів уніформи. — Але…

— Я поясню стільки, скільки зможу, коли повернетесь; але якщо коротко, то ви — наша страховка.

Місіс Сіґсбі вперше звернулася до Тіма після закинутого салону краси.

— Те, що цей хлопець пережив, зробило його божевільним, і варто бути не менш навіженим, щоб слухати його. Найкраще, що ви можете зробити, — це залишити мене з лікарем Евансом тут і втекти.

— Тобто залишити моїх друзів на певну смерть, — сказав Люк.

Місіс Сіґсбі посміхнулася:

— Ну справді, Люку, подумай. Що вони для тебе взагалі зробили?

— Ви не зрозумієте, — зітхнув Люк. — Навіть якщо мільйон разів пояснювати.

— Іди, Венді, — наполіг Тім. Він узяв її за руку, стиснув. — Візьми кімнату, тоді повернися.

Вона зміряла його невпевненим поглядом, але віддала «ґлок», вийшла з фургона й рушила в бік адміністрації.

— Я б хотів наголосити, що я тут з… — завів лікар Еванс.

— Примусу, так, — перебив Тім. — Ми це вже чули. Тепер замовкни.

— Ми можемо

1 ... 117 118 119 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інститут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інститут"