Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– Все моє життя – постійний контроль, Сніжко. – У сірих очах Перса таївся смуток. – Я не вмію жити інакше. Часом мені хочеться зрозуміти, що відчувають ті, хто дозволяє тілу керувати собою, а часом я дякую долі за геном, що не дає коїти безумства під хаотичною дією гормонів.

– Ось тільки не розповідайте про емоційну загальмованість асіан! – розлютилася Флора. – Це брехня!

– Визначтеся, що вам потрібно: емоції чи безконтрольні реакції організму. – У тоні Перса з’явилися глузливі нотки. – В юності ці поняття часто плутають, але ж ви не підліток. Чи швидкість серцебиття для вас важливіша за почуття? Тоді не зв’язуйтеся з чоловіками, які мають штучне серце. Вони – суцільне розчарування.

– Нічого мені не потрібно! Я лише хочу зрозуміти… Зрозуміти…

А й справді, що зрозуміти? Асіанську фізіологію? Таж медичних довідників у відкритому доступі хоч греблю гати, можна вивчати скільки влізе. Але ставлення одного конкретного асіанина не давало спокою. Він був надто близький як для чужинця, і водночас ніби перебував у іншому Всесвіті.

Що його спонукало? Якщо мотиви Алена Рокса не містили таємниці (вина, подяка та допитливість – нічого загадкового), то Перса Флора просто не розуміла.

Ділові розрахунки? Так, контракт нарешті підписано: послуги адвоката плюс охорона. Нічого особливо вигідного для асіан. Тобто нічого, заради чого треба не тільки берегти клієнтку, а ще й дбати про неї, захищати її почуття, виконувати роль няньки, психотерапевта і сповідника, влазити в минуле Роксів (ліцензія приватного детектива у пана Пер Сі Ліка, до речі, теж була) і ворушити стороннє осине гніздо, тобто копатися в залаштунках «Олімпікуса».

Особиста зацікавленість? Ну-ну. Флора не мала ілюзій щодо себе. Хоч би що писали в жіночих романах, неупереджена статистика запевняла: під час вибору пари асіани керуються розумом. Безробітна вчителька з широким асортиментом реальних і надуманих проблем, яка бачила справжнє життя лише в інфонеті і втрачає впевненість серед приголомшливих (і повсякденних поза Віандою) речей, із раціональної точки зору має нульову привабливість.

Залишається одна жалість… Сильні люди полюбляють займатися благодійністю, хіба ні? Для асіан Флора Даньята – приклад марної, беззахисної, всіма скривдженої істоти, яку важко проігнорувати. Як бездомне кошеня у старих фільмах… Це засмучувало більше, ніж образи Бретта або бруд, що лився на електронну пошту.

– Хочете зрозуміти, чи є сенс припиняти боятися асіан? – Перс усміхнувся і прибрав з обличчя Флори неслухняне руде пасмо, що закривало її очі. – Звідки взагалі ваші знання про Асіо?

– З інфопедії, – огризнулася Флора, засмучена власними неприємними роздумами.

– Інфопедію ви мучите останній тиждень, Сніжко, але асіан почали побоюватися значно раніше. Пам’ятаєте, я жартував про страшні казки? Невже в системі Айстри асіанами справді лякають дітей?

Флора відчула, як лице охопив жар, і опустила погляд.

– Майже, – відповіла ухильно. – Щоправда, не дітей. І взагалі-то не лякають… Вам цього не зрозуміти.

– Я тямущий. Ідеться про пропаганду?

– Не в тому сенсі. Це… Як би пояснити… Просто образ. Дуже популярний образ у певних літературних жанрах.

Перс засміявся і відсторонився, щоб підтягнути ближче стіл і дістати клавіатуру. Інфоекран спалахнув, підкоряючись першому ж дотику, в кутку блимнув значок непрочитаного повідомлення та попередження від синоптиків щодо нічної грози.

– Прямо б сказали, що в дитинстві начиталися триллерів. У цьому немає нічого ганебного, Сніжко. Пам’ятаю, на Асіо в свій час був популярний фільм про невидимих ​​еліан-зомбі, то мені вистачило одного перегляду, щоб пів року спати в кімнаті батьків. Не поділитеся ім’ям автора? Ви розпалили мою цікавість.

– Пошукайте за запитом «герой – асіанин», – приречено прошепотіла Флора. – Не зараз! – схопила руку Перса, утримуючи подалі від кнопок. – Коли будете самі, гаразд? Серйозно, я вже давно переросла це, але ваш сміх все одно мене засмутить. А що там за лист прийшов? Така солідна емблема… Схожа на урядову. Не хочете відкрити? Ні! Не робіть цього! – Вона повисла на плечах асіанина, заважаючи набирати текст. Тобто намагаючись завадити, бо Перс навіть не помічав її ваги. – Будь ласка, не треба! Ой… Вибачте, я не подумала, що…

– Що для доступу до пошти потрібно ввести пароль, і що цей пароль – слово «герань»? Навіщо про це думати? Простіше нагадати собі, що асіани – байдужі тварини, і запанікувати на рівному місці. До речі, щодо паніки… – Повідомлення відкрилося, блиснувши гербом нотаріату. – Ви заважали Ділену Роксу, це не викликає сумнівів. Маю підозру, що доньки Аріт Ундійської не єдині, кому він заплатив за вашу смерть. З цим нічого не вдієш, але ви можете порушити або ускладнити плани Рокса, у чому б вони не полягали.

Флора прочитала короткі ділові рядки. Нічого особливого – державний нотаріус інформував про свій розклад і запрошував пані Даньяту на прийом у будь-який зручний для неї час (у межах графіка, звісно).

– Як порушити? – Вона повернулася до Перса, в глибині душі підозрюючи, що знає правильну відповідь. – Хочете, щоб я вийшла заміж по-справжньому?

– Теж варіант, хоча з ним не до пана Роя. Напишіть заповіт, Сніжко. – Асіанин підвівся і подав Флорі куртку. – Зараз ваші спадкоємці – Ален, Бретт та Касіал. Відпишіть усе своїм батькам, і схиблені на Віанді психи дадуть вам спокій. Не розумієте? Я поясню дорогою до міста. Бачите, нотаріус вільний із сьомої до восьмої, а наступне «вікно» – лише за два тижні?