Читати книгу - "Прерія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прерія" автора Джеймс Фенімор Купер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 116 117 118 ... 124
Перейти на сторінку:
тебе ставитимуться так, як порядна людина ставиться до найкращого друга а чи, скажімо, син до батька. А ти іноді на дозвіллі розповідатимеш нам різні бувальщини, а коли треба, то й корисні поради даватимеш — потроху, звісно, не всі одним нападом, — а ми тішитимемося твоїм приємним товариством стільки, скільки ти сам забажаєш!

— Добре кажеш… добре кажеш, хлопче! — відповів старий, порпаючись у своєму клунку. — Щира пропозиція, і не думай, що я не погоджуюсь тому, що такий невдячний, — ні! Але це неможливо, просто неможливо.

— Шановний венаторе, — докинув і собі доктор Баттіус, — кожен має певні обов'язки перед суспільством і людством. Настав уже час вам повернутися до своїх співвітчизників і передати їм частку свого досвіду й тих знань, що їх ви, безперечно, накопичили, пробувши так довго у диких місцях, адже ці відомості, хоч і спотворені упередженими думками, все ж придадуться тим, з ким, як ви самі стверджуєте, вам незабаром доведеться розлучитися назавжди.

— Друже лікарю, — відповів трапер, твердо дивлячись у лікареве обличчя, — спостерігаючи звички лося, не можна скласти собі думки про норов гримучої змії. Отож важко говорити, наскільки корисна одна людина, коли надто багато думаєш про вчинки іншої. Ти, певне, як і всі люди, маєш свої здібності, і в мене й на гадці не було ганити їх. Але мене господь створив, аби я робив діло, а не балакав, от я і думаю собі, що ти не образишся, коли я закрию вуха на твоє запрошення.

— Досить, — перепинив його Мідлтон. — Я багато чого чув про цю надзвичайну людину, багато й сам бачив, і знаю, що старого не вмовиш змінити своє рішення. Спершу ми послухаємо, чого ви хочете, мій друже, а тоді вже буде видно, що можна зробити для вас.

— Та це справжня марниця, капітане, — відповів старий, розв'язавши нарешті свій клунок. — Справжня марниця порівняно до того, що я колись міг запропонувати але кращого нічого не маю, отож не погребуй. Ось чотири боброві шкурки — я їх добув десь за місяць до зустрічі з тобою; а ще єнотова шкурка — нічого особливого, звісно, але може згодитися на додачу.

— І що ж ви думаєте зробити з ними?

— Я пропоную чесний обмін. Оті шахраї сіу — хай мені простить бог, що я подумав був на конз! — покрали в мене мої найкращі пастки; отож мені тепер тільки й лишається, що ставити на звіра саморобні, а це значить, у мене буде ой невесела зима, коли я, звісно, ще доживу до неї. От я й хочу, щоб ти взяв оці шкурки й виміняв за них дві чи три пастки в котрогось із траперів, яких ти, ясна річ, зустрінеш унизу, і ті пастки пошлеш до селища пауні на моє ім'я. Тільки не забудь намалювати на них мою позначку: літеру «Н», вухо гончака і рушничний замок. Тоді жоден червоношкірий це заперечуватиме мого права на ці пастки. Правда, більше я вам нічого такого не можу запропонувати за вашу добрість, хіба що мій друг бортник погодиться взяти собі оцю єнотову шкурку і перебрати на себе всі клопоти…

— Та коли я її візьму як плату, то хай мене поб'є…

Еллен затулила Полові рот, і хлопцю довелося проковтнути кінець речення, що він і зробив, та ще з таким хвилюванням, аж мало не задихнувся.

— Гаразд, гаразд, — лагідно сказав старий. — Тільки я не бачу в цьому нічого образливого. Звісно, єнотова шкурка не казна-що, але ж і те, що я прошу зробити, не таке вже й обтяжливе…

— Та ви не зрозуміли нашого друга, — перепинив його Мідлтон, завваживши, що бортник, не знаючи, як виправдатись, позирає то туди, то сюди, тільки не в той бік, куди треба. — Він і не думав відмовлятися від доручення — він лише не хоче ніякої винагороди. Та годі вже про це. Я маю подбати, щоб ми не залишилися в боргу перед вами і задовольнили всі ваші потреби.

— Щось не розумію! — сказав старий, задумливо дивлячись у капітанове обличчя, ніби чекав на пояснення.

— Все буде так, як ви хочете. Покладіть усі шкурки до моїх речей. Ми поторгуємося за них, як для самих себе.

— Спасибі, спасибі, капітане! Твій дід був щедрий і великодушний чоловік. Недарма ж делавари, справедливий народ, прозвали його «Щедрою Рукою». Гай-гай, був би я тепер такий, як колись, то прислав би твоїй дружині найм'якіших куниць на шубку — просто щоб ви знали, що я вмію відповідати на чемність. Та не буде цього, бо я надто старий і не можу такого обіцяти! Все буде так, як забажає бог. А тобі я більше нічого не пропонуватиму, бо хоч я і довго пробув у пущі та пустелі, а не забув, які делікатні справжні джентльмени.

— Послухай, старий трапере! — вигукнув бортник, ляснувши своєю долонею по долоні старого так гучно, ніби пролунав рушничний постріл. — Я скажу тобі лише дві речі: по-перше, що капітан пояснив тобі мою думку так добре, як сам я ніколи б не зміг; а по-друге, коли тобі потрібна шкура — чи для себе самого, а чи комусь послати, — то я маю одну — це шкура такого собі Пола Говера, і вона в твоєму розпорядженні!

Старий міцно стис йому руку і, широко розтуливши рот, зайшовся своїм дивним, безгучним сміхом.

— Навряд чи ти зміг би, хлопче, отак міцно стиснути руку, коли ті тетонські скво вимахували навколо тебе своїми ножами! Еге! Ти молодий, дужий і щастя тебе не мине, коли ти не збочиш з чесного шляху. — Його зморшкувате обличчя раптом споважніло й набрало задумливого виразу. — Ходи-но сюди, хлопче, — додав він довірливим і повчальним тоном, за гудзик тягнучи бортника на берег. — Багато ми балакали про те, як, мовляв, приємно і пристойно жити в лісах чи на пограниччі. Я не хочу сказати, ніби все, що ти чув, брехня, та коли ти взяв собі за дружину добру, хорошу дівчину, то мусиш тепер думати не тільки про себе, влаштовуючи своє життя, а й про неї. Тобі-то не дуже до душі жити в поселеннях, але, наскільки я розумію, ця дівчина ніби квітка, якій краще цвісти під сонцем на порубі, ніж на вітрах прерії. Отож забудь усе, що чув од мене, — хоч я казав і правду, — і подумай про обжиті місця країни.

Пол тільки й міг, що відповісти йому таким рукостисканням, від якого в більшості людей закипіли б сльози на очах, але траперова тверда рука витримала його, — старий лише

1 ... 116 117 118 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прерія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прерія"