Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Бойова діяльність загонів АК в рамках акції «Бужа» на території Львівського регіону розпочалася в день оголошення командувачем Тернопільського округу полковником Франчишеком Студзинським («Скава») 6 березня 1944 р. стану пильності і готовності до реалізації плану «Бужа» для бійців Тернопільського, Чортківського та Золочівського інспекторатів[685].

Утім не відомо, чи був виданий полковником безпосередній наказ про початок акції. Адже такого наказу не надійшло від командування регіоном. Усупереч домовленості не було оголошено про початок «Бужі» і по радіо ББС. Комендант Тернопільського інспекторату капітан Б. Жеглін у післявоєнних спогадах писав про те, що підпорядковані йому загони АК такого наказу не отримали, а тому не вийшли з підпілля і не брали участі у боях з німцями, взаємодіючи з радянськими військами. Факт перебування місцевих загонів АК у підпіллі під час боїв у березні — квітні 1944 р. на території зайнятих Червоною армією районів Тернопілля підтверджує також у своїх спогадах начальник розвідки округу поручник П. Вожняк[686].

Як стверджують польські дослідники Ч. Бліхарський і Є. Венгерський, комендант Тернопільського інспекторату справді не отримав наказу розпочати операцію «Бужа», але сталося це через те, що, на їхню думку, зв’язкову, яка везла цей документ від полковника Студзинського, у квітні в містечку Козові перехопила німецька контррозвідка[687].

Однак виникає питання: а чому так пізно було надіслано наказ, адже 14 квітня вже було визволено від німців Тернопіль? Якщо врахувати, що у місті були зосереджені значні німецькі сили, оточені радянськими військами, то сумнівно, щоб змобілізовані загони АК своїми діями могли суттєво вплинути на ситуацію навіть за умови отримання такого наказу. Напевно, це добре розуміли і полковник Філіпковський, і викликаний у середині березня до Львова, тобто ще до оточення радянськими військами Тернополя, командувач округу полковник Студзинський. А тому з оголошенням стану мобілізації і початку акції вони зволікали буквально до останньої хвилини.

Незважаючи на несвоєчасність оголошення в окрузі про мобілізацію для реалізації плану «Бужа», місцеві патрулі і загони «Кедив» («Керівництво диверсіями») в районах Золочева, Бродів, Збаража, Красного, Трембовлі, Тернополя, Зборова здійснили диверсії на комунікаційних лініях, певною мірою ускладнюючи німецьким військам відступ.

Згідно зі звітом від 5 квітня 1944 р. генерала Т. Бур-Коморовського тільки протягом трьох днів, з 7 по 9 березня, тернопільські відділи АК провели диверсії на залізничних коліях Тернопіль — Красне — Броди — Потутори — Трембовля. Унаслідок цих дій було ушкоджено 16 потягів, з них 4 знищено цілком, а в решти знищено 12 локомотивів і 47 вагонів. Крім того, у німців було відбито 5 евакуаційних потягів. Німецькі втрати становили кілька десятків загиблих солдатів вермахту[688].

Докладніше про ті самі дії загонів АК Тернопільського округу звітував і його командувач полковник Студзинський у листі, датованому 24 червня 1944 р. У березні польські партизани округу вели бої з німцями в районах Тернополя, Золочева, Бродів. Диверсійні загони пошкодили залізничні колії Підволочиськ — Красне, Броди — Красне, Тернопіль — Потутори, Бережани — Ходорів — Львів. Унаслідок цього було знищено 18 потягів, що перевозили німецькі війська та військове спорядження. Втрати німців становили близько 30 офіцерів і 100 солдатів загиблими і понад 200 пораненими. З квітня польські партизанські загони округу в кількості понад 600 озброєних людей перебували в лісах, продовжуючи боротьбу з німцями і чекаючи на поновлення радянського наступу[689].

Водночас полковник Студзинський зазначав, що в деяких місцевостях поставлені командуванням округу завдання не були виконані. Серед таких він називав райони Монастириська і Бучач. До того ж Студзинський повідомляв про втечу коменданта Бучацького району на захід і про неможливість уже протягом двох місяців зав’язати з місцевими загонами контакт[690].

У березні 1944 р. радянські війська відтиснули німців також із майже всієї території Коломийського і частини Станіславівського інспекторатів. Наприкінці місяця вони підійшли під Станіславів, визволивши на короткий час Надвірну і Коломию. Місцеві польські загони, сконцентровані тільки на самообороні і проведенні «відплатних акцій» за напади УПА, фактично з підпілля не вийшли і участі в реалізації плану «Бужа» не брали. Коли під час радянсько-німецьких боїв Коломия переходила з рук у руки, офіцери комендатури інспекторату виїхали до Чернівців. До Румунії евакуювалося також близько 3–5 тисяч місцевих поляків, а ті, що залишилися в місті, за свідченнями очевидців, зустрічали радянські війська вивішеними на будинках червоними, а також національними біло-червоними прапорами. Незабаром від радянського командування надійшов суворий наказ польські прапори зняти, що й було зроблено[691].

Протягом березня представники командування АК Станіславівського округу провели кілька зустрічей із співробітниками угорської розвідки. Польська сторона сподівалася на допомогу угорців у боротьбі проти УПА і з цією метою прохала передати АК близько 4 тисяч одиниць зброї і 8–10 тисяч ручних гранат. Крім того, поляки домагалися дозволити їм у разі потреби переходити кордон на бік Угорщини, а також заборонити українцям перекидати зброю у Станіславівщину із Закарпаття. Угорці, своєю чергою, вимагали від поляків інформації про українські сили на території округу, а також розраховували