Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Зі звітів командувача округу капітана Владислава Германа відомо також про отримання від угорців певної кількості зброї і про інтенсивне використання польськими підпільниками кур’єрських шляхів через Делятин і Лавоч до Угорщини, а через Снятин і Залуч до Румунії[693].

У середині квітня внаслідок німецько-угорського контрнаступу Червона армія була змушена відступити і фронт стабілізувався на лінії річки Стрипа. За лінією фронту в радянських руках опинилися майже весь інспекторат Коломия і частково інспекторат Станіславів Станіславівського округу АК, а також цілком інспекторати Тернопіль і Чортків Тернопільського округу АК. Зв’язок польського командування з тамтешнім аківським підпіллям було втрачено.

За нової ситуації у Східній Галичині і до часу поновлення у другій половині червня радянськими військами наступу на львівському напрямку підготовка командуванням Регіону № 3 і окремих округів АК спеціальних розпоряджень з реалізації операції «Бужа» тривала. Тільки 5-го липня 1944 р. штаб Львівського регіону АК завершив опрацювання плану дій і «легалізації» польських підпільних структур № 974/III на період «акції Б.», яким підбивалися підсумки проведеній до того часу роботі. Цей план, як жоден інший, давав яскраве уявлення про наміри полковника В. Філіпковського і його підлеглих щодо конкретних завдань і кінцевої мети дій польських збройних формувань під час здійснення операції «Бужа» у Східній Галичині[694].

У першому розділі плану польська повстанська акція і легалізація аківських формувань як складової Польських Збройних сил розцінювалися «як невигідний для Рад політичний факт». Своє розуміння «Бужі» командувач регіону висловлював таким чином: «...Окрім проведення боротьби з німцями, прагнутиму до того, щоб опанування в ім’я уряду Речі Посполитої всього адміністративного, господарського та суспільного життя, принаймні на теренах Львова і Дрогобича, стало доконаним фактом... У відносинах з радянською владою намагатимусь зберігати цілковиту самостійність і осторогу, обмежуючи нашу співпрацю з нею лише справами, які ми вимушені робити з огляду на необхідність спільної боротьби проти німців та надання Радам допомоги в цьому напрямку... Боротьбу бажаю проводити якомога більшими силами. У присутності регулярних радянських військ польські командувачі повинні легалізуватися (тобто вийти з підпілля. — І. І.) саме під час боїв. Хочу обрати такий спосіб проведення антинімецької боротьби, який уможливить після легалізації зосередження наших сил у районі Львова, а в південній частині регіону в районі Дрогобича»[695].

Далі у плані повідомлялося про створення трьох угруповань, два з них мали виконувати поставлені перед ними завдання в районі Львова, одне — в районі Дрогобича, а саме:

«...а) в районі Золочева — Бережан — 12-та піхотна дивізія в кількості 2-х батальйонів піхоти. Після проведення боїв на підлеглій території і легалізації головне її завдання полягатиме в зміцненні польських сил у районі Львова;

б) в районі Львова — 5-та піхотна дивізія у складі 3-х підрозділів: східного в кількості 2-х батальйонів, міського — 3–4-х батальйонів і західного — 2-х батальйонів, а також окремого формування в районі Мостиськи. Її завданням має бути опанування Львова;

в) в районі Дрогобича і Стрия — 11-та піхотна дивізія. Загони зі східної частини Станіславівського округу, що не матимуть можливості концентрації на місці, повинні ще до зіткнення з німцями приєднатися до загонів під Стриєм. Після проведення боїв і легалізації всі сили зосереджуються в районі Дрогобича — Борислава, 11-та піхотна дивізія деякий час діятиме з власної ініціативи коменданта округу»[696].

Як бачимо, новий план вносив суттєві корективи у вже існуючі, передбачаючи, зокрема, створення на території Тернопільського і Станіславівського округів АК піхотних дивізій.

7 липня 1944 р. полковник Філіпковський затвердив директиву № 990/III з виконання «акції Б.» у Львівському регіоні[697]. Директивою докладно визначалися наявні сили, їх склад, завдання, засоби зв’язку між окремими підрозділами і з командуванням у Львові. На наш погляд, немає потреби детально розписувати ті конкретні завдання, що містилися в директиві і ставилися командуванням регіону перед окремими польськими партизанськими загонами і відділами самооборони, які входили до вищеназваних піхотних дивізій. Це мало б сенс лише у разі виконання поставлених завдань, а вони під час здійснення операції «Бужа» виконані не були.

Утім старанність і акуратність, з якими складено директиву, просто вражають. Сили 12-ї піхотної дивізії оцінювалися директивою як 700 бійців у складі партизанських (лісових) загонів і 290 осіб у відділах самооборони. При зіткненні з регулярними радянськими військами дивізія «легалізовувалася» як 51-й і 52-й піхотні полки АК. Сили 11-ї піхотної дивізії оцінювалися як 620 солдатів у складі партизанських загонів і 120 осіб у відділах самооборони... Дивізія «легалізовувалася» як 53-й піхотний полк (загони інспекторату Стрий і району Станіславів) і 48-й піхотний полк (дрогобицьке угруповання). У складі львівської 5-ї піхотної дивізії під час «Бужі» мало бути 2780 солдатів із партизанських загонів і 7 тисяч бійців із відділів самооборони[698].

Останні плани і директиви командування Львівським регіоном АК були видані вже після того, як 23 червня 1944 р. розпочався новий наступ радянських військ. В інструкції від 7 липня Головнокомандувача Польських Збройних сил на Заході генерала К. Соснковського, переданій з