Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Та воно того було варте. Помадка виявилася геть уся вкрита відбитками пальців. Більшість відбитків належали їй, їй та Девону, але фігурували й неповні відбитки, чиї папілярні візерунки характеризувалися більше завитками, ніж дугами. Ймовірний показник, пояснив Девон, що солодощів торкалася якась особа з африканськими предками. Частки помадки він культивував у чашках Петрі. Девон не виключав шмарклі. Або сечі. Найперше, чому його навчили в кримінології, було те, що всі люди — збоченці.

Ніхто, крім Девона, не бачив, як Майлі розгортала в’язаний блазенський ковпак, тому вона запакувала його знову і передарувала. Наступного дня Тейлор одержав подарунковий сертифікат до спортивного магазину «Джаст фор Фіт». Хтось інший отримав плюшеве ведмежа, що гиготіло, коли йому натискали на пупок. У скриньці Майлі лежав іще один загорнутий дарунок. Перш ніж наблизитися до презенту, вона покликала Девона. Той надів латексні рукавички й обережно, як сапер на розмінуванні, доторкнувся до пакунка. Самими лише кінчиками пальців він відніс пакунок до машини Майлі. А вже після роботи, коли на автомобільній стоянці нікого, крім них, не було, вони опустили згорток на землю і несміливо лезом бритви розрізали обгортку по перфорованому шву. Папір піддався легко, розкриваючи, як бутон розкриває пелюстки, дещо дивне.

У прожекторному світлі стоянки це «дещо» виглядало як таця з комахами. Точніше, з личинками, а ще точніше — з опаришами. Шар черв’ячків, здавалося, був щільно викладений у якийсь візерунок у сріблястій оправі прямокутної таці. Девон оговтався першим: «Це — ти».

Щоб краще роздивитися, Майлі присіла навпочіпки. Крижаний грудневий поземок над асфальтом продував наскрізь.

Пальцем у рукавичці Девон повів, повторюючи контури, але не торкаючись таємничого подарунку: «Ось це — твій ніс. А це — твій рот».

Майлі заціпеніло все хитала головою.

Нарешті Девон вніс повну ясність: «Це — макарони».

Таки так. Це були вони, ріжки. Хтось убухав години, якщо не дні, свого дозвілля, розфарбовуючи сухі ріжки і склеюючи їх разом, щоб вийшла картина. А те, що на позір видалося тацею, насправді було рамою картини. Хтось створив її мозаїчний портрет.

«Вочевидь, той, хто тебе на дух не переносить», — додав Девон.

Макарони й самі по собі не найбільш улесливий художній матеріал, та й картина вдалася занадто потворною, аби бути чим-небудь іще, крім умисної кривди. Звісно, очі Майлі потребували чималих додаткових зусиль, аби зробити їх настільки маленькими, щоб втиснути у загальну картину та ще й на різній висоті. А зуби? Ріжки, що мали зображати зуби, були кругом криві, та ще й пофарбовані у жовте. З великою ймовірністю це могло бути лялькою вуду. Неспроста лише від самого споглядання цього портрета Майлі почувалася так, ніби їй пороблено.

Коли Девон знов озвався, голос його звучав рішуче: «Це не що інше, як злочинні дії надокучливого характеру». А відтак загадково оголосив: «Що ж, наступний крок — наш».

«Настав час вивести сили вуду на чисту воду, — сказав він. — Не забудьмо, що гра у Таємного Санту — річ обопільно гостра».

Наступного дня Майлі загорнула ріжкову мозаїку для передарунку. У кімнаті зійшлися геть усі, вся друга зміна, чекали проштемпелювати час виходу на роботу.

Виявивши у своїй скриньці великий запакований згорток, Дебора мала спантеличений вигляд. Роззирнувшись довкола, вона мовила: «Хай хто ти є, мій Таємний Санто, та в цьому немає потреби», — мовила вона підупалим голосом, і в її словах не було театральної люб’язності.

Спостерігаючи за нею, Девон схилився до Майлі. «Будь готова! — прошепотів він. — Зараз вибухне». Судячи з того, як Дебора піднімала подарунок обіруч, як переносила його на стіл посеред кімнати, він був таки важкеньким.

На стіл дарунок приземлився з глухим стуком, наче поклали шлакоблок. Або заморожену індичку. Друкованими літерами на листівці було написано: «Веселого Різдва, Шейлоку! З’їж мене!» У святковій обгортці була велика банка консервованої шинки.[280]

У той самий час ЛаТрей розривав конверт. Усередині був подарунковий сертифікат до «Кентакі фрайд чикен»[281]. Він звів очі, крижаним поглядом змірюючи присутніх. Зціпивши зуби.

Тим часом і Тейлор у своїй скриньці побачив згорток. Не побачити його було важко. Це могла бути бейсбольна битка, сповита різдвяною обгорткою. Та то була не битка. То була палка яловичої сирокопченої ковбаси, з тих дешевих страхітливо-гігантських палок, які разом із сирними кружалами та в’яленою яловичиною продаються в закусочних «Йє Оулд Гікори Берил» у торговельному центрі.

Різдвяна вітальна картка мала такий текст: «Тейлоре! САНТА ПЕВЕН, ЩО ТИ СМАКУВАВ І БІЛЬШУ ПАЛКУ, НІЖ ОЦЯ!»

Девон був готовий. Тільки винна сторона знала б, на кого напуститися. Та всі виглядали перелякано чи розгублено. Клара захлипала. Ніким не помічена, вона відкрила передарований