Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 116 117 118 ... 179
Перейти на сторінку:
публіка оговтатися від однієї сенсації, як з’явилася нова — приїзд до Петербурга чоловіка Софії генерала Йозефа де Вітте. Незважаючи на прибуття генерала, князь Потьомкін продовжував з’являтися на всіх світських заходах із Софією. Імператорський двір був заінтригований.

Для грекині приїзд чоловіка теж виявився повною несподіванкою. Але після зустрічі з ним усе стало на свої місця: Йозеф повідомив, що приїхав сюди у службових справах (потрібно було затвердити фінансування Херсонської фортеці).

— Сподіваюся, ти пам’ятаєш, — додав Йозеф, — що нашому синові в цьому році виповнюється десять, і вже настав час задуматися про його кар’єру. Вважаю, він повинен стати військовим — продовжити нашу сімейну традицію. Потрібно приписати його до одного з полків (краще до конної гвардії), а також вирішити питання його подальшого навчання по військовій частині.

— Пропоную питання навчання обговорити пізніше. Може, відправимо його на кілька років до Європи?

— Гаразд Софіє. У тебе, я бачу, проблем немає. Тільки й розмов навколо, що про тебе і Потьомкіна. Дивись, не потрап у якусь халепу на потіху всьому двору або, ще гірше, під помсту однієї з фавориток.

— А ти переживатимеш? — Софія зазирнула йому в очі.

— Звичайно, — зітхнув Йозеф. — Не забувай, що ти носиш моє прізвище.

— Не хвилюйся, я не менш твого дорожу своїм ім’ям. Інша справа, що моя особа як завжди викликає заздрість у пліткарів.


Увесь Петербург жив в очікуванні балу, який влаштовував Потьомкін у себе в Таврійському палаці, подарованому йому Катериною. І цей час настав. Князь привіз Софію до палацу показати приготування до балу. Якраз зносили дерев’яну будівлю з огорожею перед самим палацом.

— Хочу, щоб простий народ і міщани теж узяли участь у святі. А тут, як бачиш, і розвернутися ніде.

Потьомкін підкликав до себе генерала Попова.

— Усі будівлі між флігелями теж потрібно прибрати. З мешканцями питання виселення виріши і не скупися з відкупними.

— Слухаю, ваша світлосте.

— А перед входом поставимо тріумфальну арку, прикрашену захопленими прапорами, зброєю.

Усередині палацу щосили кипіла робота: більше тисячі художників, декораторів, теслярів, дзеркальників, сантехніків, агрономів — кого тут тільки не було!

Софія з інтересом знайомилася з плануванням палацу.

— Це унікальна архітектурна споруда, — пояснював Потьомкін, коли вони ввійшли до головного корпусу. — Тут немає стін, що розділяють увесь цей величезний палац на три зали. Стіни замінені колонами, розширюючи таким чином простір.

— Не може бути! — вигукнула захоплена Софія. — Як завжди, там, де князь Потьомкін, — там ілюзія. Далеко попереду я бачу квітучий сад — це живопис, міраж?

— Не квап події, Софіє. Усьому свій час.

Вони були у першій восьмикутній залі з великим куполом.

— Це мій чертог, — усміхнувся князь.

Під стелею працювали художники, розписуючи купол пантеону.

— Тут будуть хори, що вміщають близько трьохсот чоловік. Я приховаю їх від стороннього погляду так, що не посвячений в цю таємницю гадатиме, звідки доносяться спів і звуки органу.

Вони попрямували через два ряди величезних колон і опинилися в центральній колонній залі. Це величезне приміщення (сто кроків у довжину і не менше сорока завширшки) було абсолютно порожнім. Світло сюди проникало тільки через вікна у двох овальних нішах зали.

— Тут відбудеться бал, — пояснив князь. — Я маю намір запросити не менше трьох тисяч осіб. Уже є попередній сценарій, і (відкрию черговий секрет) починатимуть бал чотирнадцять пар, виходячи з-за колон із зимового саду.

— Хто ж ці щасливчики?

— О, на чолі будуть великі князі Олександр Павлович і Костянтин Павлович зі своїми дамами.

— О, як я хотіла б узяти участь у цій ході!

— Немає нічого простішого, графине. За вами тільки костюми, і я повністю довіряю вашому смаку.

— Чудово! Чоловіки повинні бути іспанцями, а жінки — грекинями (поєднання вогню в рухах і очах кавалерів із грацією і загадковістю дам).

Потьомкін уважно поглянув на Софію.

— Чорт забери, мабуть, це саме те, що потрібно!

Пройшовши через наступний подвійний ряд колон, наші герої опинилися в зимовому саду. І хоча все ще було у процесі створення, контраст буйної зелені саду з білим до болю в очах снігом і блискучим льодом, що підступали із зовнішнього боку до величезних вікон, створював воістину фантастичний ефект.

— Після підкорення півдня України мені захотілося створити куточок південної природи вже зараз, навесні, не чекаючи літа, — гордо мовив князь.

У зимовому саду були споруджені пагорби й галявини, посаджені південні дерева і квіти, у великих скляних кулях-акваріумах плавали дивовижні риби, в заростях дерев співали солов’ї. Дзеркала вздовж стін збільшували сад до нескінченних розмірів.

— Я, здається, потрапила до раю, — зачаровано вимовила Софія.

— Не вирішено ще одне питання — висаджувати екзотичні плодові дерева чи ні?

Софія на хвилинку замислилась. Раптом у її очах промайнула іскорка.

— А якщо поставити дерева зі штучними плодами, а всередині цих плодів запалити вогні?

Потьомкін задумався.

— Ви — єдина жінка, здатна мене дивувати, — князь не помітив, як перейшов на «ви».

— Адже я ваш друг, князю, і мені приємно допомагати вам.

— Можна зробити так: спочатку гості побачать і сад, і купольну залу, і колону при природному освітленні. Або ж ні. Люстри частково запалені, а потім, після вистави, у флігелі вони здригнуться від лавини вогню. Але віск для свічок доведеться замовляти в Москві (Попов доповів, що в Петербурзі ми вже весь скупили).

— Тут, у саду, на диво тепло, таке відчуття, що тепле повітря піднімається і від підлоги.

— Так і є, — Потьомкін хитро усміхнувся. — Усі печі заховані за дзеркалами, а під підлогою прокладено залізні труби, по яких безперервно подається окріп.

У центрі зимового саду була зведена восьмиколонна ротонда, а всередині встановлена мармурова статуя Катерини II. Софія і Потьомкін підійшли до ротонди.

1 ... 116 117 118 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"