Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Недопите мартіні б’янко 📚 - Українською

Читати книгу - "Недопите мартіні б’янко"

274
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Недопите мартіні б’янко" автора Наталія Володимирівна Сняданко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Недопите мартіні б’янко» була написана автором - Наталія Володимирівна Сняданко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Недопите мартіні б’янко" в соціальних мережах: 

Альона була перукаркою. Колись працювала в найдорожчих салонах міста, куди до неї ходили вірні клієнтки і мігрували разом з нею із салону до салону… Кілька останніх років Альона частково працювала вдома. Юстина була масажисткою, точніше, зараз вона вже була співвласницею одного з масажних салонів на центральній вулиці міста. Їхні вечори проходили за налагодженою схемою – по черзі готували вечерю і так само по черзі купували пляшку. Повечерявши, сідали дивитися фільм або серіал. За серіал випивали пляшку вина, за фільм – дві. Пива випивали по дві пляшки, маленької мартіні вистачало на серіал, але на фільм уже треба було велику, і від цього вони вже справді п’яніли. Таким чином вибір фільмів та серіалів часто зумовлювався тим, чи можуть вони собі дозволити завтра вранці бути не в формі, тобто вибором типу і кількості алкоголю…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
Наталка Сняданко
Недопите мартіні б’янко

Юстина зупинилася перед дверима під’їзду. Поставила на землю важку торбу і натиснула на клямку. Двері були зачинені. Замерзлими пальцями вона набрала на домофоні код, але двері не відчинилися.

– Код поміняли, падли, – почулося з-під купи ганчірок від смітника на протилежному боці вулиці.

Це був їхній місцевий бомж, який часто ночував на сходовій клітці, залишаючи по собі вранці сліди сечі і порожні пляшки з тих, які не приймали у склотару. Колись він працював сантехніком у ЖЕКу, але спився і втратив квартиру, отриману свого часу від держави.

Після третьої безуспішної спроби Юстина набрала номер Альони.

– Зараз вийду, – коротко сказала Альона, і за мить двері відчинилися.

З внутрішнього боку дверей висіло повідомлення про зміну коду.

– Телевежа нині чомусь не світиться, вулиця без цього якась незатишна, – сказала Юстина.

– Справді. Мабуть, вихідний, перше січня все ж таки, – відповіла їй Альона.

Їхня вулиця вела під гору до Високого Замку, де вечорами підсвічувалася телевежа, і її верхівка визирала з-за горішнього краю вулиці, ніби уродинна свічка над половинкою торта, і від цього менш понурими здавалися і смітникові баки, що стояли просто посеред вулиці, і діри у бруківці, і напівсніг-напівлід кількаденної давності на тротуарі, своєчасно неприбраний, потім підталий, а тоді знову кристалізований у брудно-сірі брили.

Альона взяла сумку, і вони разом пройшли через під’їзд у внутрішній дворик, де був вхід до Юстининого помешкання. Їхні з Альоною квартири колись були одним просторим двокімнатним помешканням, до якого заходилося з під’їзду. Але потім помешкання розділили на два, в одному добудували вхід із внутрішнього дворика, в інше втиснули крихітну лазничку.

Персональний вихід у внутрішній дворик був лише в помешканні Юстини, двері всіх інших квартир відчинялися на загальну сходову клітку в під’їзді. Юстині подобався цей окремий вхід. Створювалася ілюзія, що насправді цей дворик належить тільки їй, і вона часто пила там улітку каву. Щоправда, тільки вранці, поки задавнений сморід котячої сечі ще не проступав крізь свіже прибирання.

Юстина не могла б сказати, що їй подобається затхлий запах старих будинків, але сморід сходових кліток у кількадесятирічних висотних будинках здавався їй набагато огиднішим. Старі будівлі були стійкішими не лише до запахів, вони, як і їхні мешканці, вміли пристосовуватися до здебільшого безглуздих оперативних втручань у свою внутрішню цілісність і долати це, як хвороби. Скажімо, помешкання Юстини, від якого було ампутовано теперішнє помешкання Альони, гідно витримало цю екзекуцію, а потім ще і добудову входу. Нагадували про минуле лише соляні випари, які час від часу з’являлися на спільній із лазничкою Альони стіні кухні і залишалися невидимими, аж поки не змушували тиньк осипатися. На стіні прибудови, яка виходила у внутрішній дворик і не опалювалася, навпаки, взимку проступали темні лінії, які зникали, якщо стіну прогрівали. Усі ці недоліки були позбавлені тої незворотності, з якою асоціювалися у Юстини схожі речі у бетонній висотці, де мешкали її батьки. Там, якщо, скажімо, заводився на стіні грибок, то це вже було назавжди і жодні хімічні сполуки чи прогрівання не дозволяли позбутися його. Те саме стосувалося нерівностей стель чи стін – жодні сучасні технології не вирівнювали безнадійно кривих кутів хоча б настільки, щоб допасувати до них вбудовані меблі. Нові й старі будівлі, у яких свавільно розвалювали та пересували стіни, добудовували і перебудовували частини, неправильно інсталювали опалення чи каналізаційні труби, від цього страждали. Але новіші будівлі страждали від цього більше – вони були мов діти з вродженими вадами, нежиттєздатні від початку, і кожна наступна хвороба робила їх ще більш слабкими і потворними. Тоді як будівлі старого зразка, запроектовані вродливими і здоровими, старілися поволі, не втрачаючи при цьому гідності і слідів колишньої гармонії. Скажімо, якби зараз Альона з Юстиною вирішили знову об’єднати свої помешкання, забравши лазничку з невластивого їй місця і встановивши регулярний підігрів вологої зовнішньої стіни, все повернулося би до норми і вони б отримали просторе двокімнатне помешкання з високою стелею та достатньою кількістю вікон. Натомість жодна перебудова чи вдосконалення помешкання батьків Юстини не дали б такого ж ефекту, бо неможливо виправити те, що ніколи не було досконалим. І Юстині чомусь спокійніше було жити з думкою, що всі проблеми в її помешканні можна було б ліквідувати, хоча насправді вони з Альоною не збиралися об’єднувати своє житло.

Мабуть, справа тут була не в квартирах і не в будинках, а у відчутті пов’язаності з тими стінами, у яких живеш. Так, ніби з часом відбувалися певні взаємопроникнення живого і неживого. Іноді Юстині здавалося, що якби її батько жив не в потворній бетонній висотці на околиці міста, а у старому будинку середмістя, він подолав би свою залежність від алкоголю і не помер би так рано. Таке відчуття посилювалося в ній у сонячні й привітні ранки, коли вона, вийшовши з темного під’їзду, раптом ніби вперше зауважувала, що будинки на вулиці розташовані не просто так, а в ретельно продуманому порядку, що вулиця створює перспективу, і залежно від освітлення ця перспектива щоразу інша, тож роздивлятися її можна безкінечно, ніби відблиски полум’я у багатті, яке заворожує і не відпускає якоюсь схожою загадковою непостійністю. Ніби візерунки у калейдоскопі, де кольорові скельця примудряються скластися у невичерпно мінливий орнамент. І у такі моменти їй і самій хотілося випростатися, подивитися на себе збоку, вдягнутися якось ретельніше, старанніше зачесатися, подумати про щось не надто дріб’язкове і буденне. І це відчуття не минало роками, коли вона жила у середмісті і, здавалося б, мала б звикнути і збайдужіти до архітектурних красот. Навпаки, у ній щоразу болючіше озивалися усі прояви дисгармонійності, на які вона тепер звертала увагу значно частіше, ніж колись. Усі потворні новозамінені вікна, поспіхом вставлені недопасовані двері, токсичні кольори різноманітних дашків і перегородок із пластику на старих балконах, надщерблена бруківка, порослий мохом кривий асфальт чи безсоромно роззявлені брудні пащі смітників. Звикання до гармонії не посилювало збайдужіння, а навпаки, розвивало у ній нову, не знану раніше чутливість, що її позбавлені діти, які виросли серед хворобливо спотвореної естетики радянської забудови.


Альона була перукаркою. Колись працювала в найдорожчих салонах міста, куди до неї ходили вірні клієнтки і мігрували разом з нею із салону до салону. Альона вміла змоделювати в уяві майбутню зачіску краще, ніж будь-яка комп’ютерна програма, при цьому враховувала специфіку волосся кожної клієнтки і була наділена даром словесного переконання, що іноді ставало їй у пригоді навіть більше, ніж суто перукарські вміння. Кілька останніх років Альона частково працювала вдома. У неї

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Недопите мартіні б’янко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Недопите мартіні б’янко"