Читати книгу - "Недопите мартіні б’янко"

Юстина першою стала купувати замість колишньої пляшки вина – дві «про всяк випадок», замість по пиву – по два. Але випадок наставав завжди того ж вечора. Організм поволі звикав до нової дози, і блаженне розслаблення наставало лише після того, як було випито «норму». У ті ночі, коли вони не пили вечорами, Юстина часто прокидалася і не могла заснути до ранку від того самого незрозумілого відчуття тривоги. Альона теж скаржилася на безсоння.

– Знаєш, мені не подобається, що я протягом дня така сонна і втомлена, ніби взагалі не спала, а пожвавлююся лише під вечір від думки, що скоро додому, де серіал і пиво. Це якось нездорово, – сказала Юстина, звертаючись не так до Альони, як до самої себе.

– А ти впевнена, що буває по-іншому? І як це – по-іншому? Ну, хіба коли з дому на роботу хочеться, щоб там розслабитися. Це як у моїх одружених клієнток із малими дітьми, які ще в декреті сидять. У них вдома така нудьга, що хоч на стіни лізь. А якщо людина вдома відпочиває, а на роботі працює, то не дивно, що тягне її до відпочинку. Ми ж з тобою уже не дєвочкі.

Альона в побуті була здебільшого російськомовною, українською розмовляла з Юстиною і україномовними клієнтками. Це не було для неї принциповим питанням, вона автоматично переходила з мови на мову залежно від того, як зверталися до неї. Але іноді вставляла у свою грамотну і позбавлену акценту українську такі-от відверто російські сленгові слівця. Це завжди були штампи, вислови, які чомусь зручніше було вживати саме в такій мовній версії.

– Але раніше так не було. Я прокидалася вранці бадьора і повна сил, а ввечері була втомлена. Тепер же у мене якийсь дивний ритм, вночі не можу заснути, а вдень сплю на ходу. Може, це вплив алкоголю?

– Слухай, – Альона порядкувала на столі й, розмовляючи, не дивилася на Юстину. А Юстині хотілося зазирнути їй в очі, щоб зрозуміти, чи справді подруга переконана у тому, що каже, чи просто намагається заспокоїти їх обох. – Я не проти перевірити, давай поламаємо ритуал. Може, ми просто звикли, що, коли дивишся телевізор, треба пити алкоголь, бо так було завжди. А можна ж і просто чаю випити. Припускаю, що ми й не зауважимо різниці. Або швидко перестанемо зауважувати. Ну і взагалі, нам з тобою смішно говорити про алкоголізм. Знаєш, як мені розповідала співробітниця сьогодні? Каже, ми зовсім небагато випили вчора і аж дивно, чому нині так погано почуваюся. А потім перелічує: пляшка шампанського, почата друга пляшка, «зовсім трохи горілки», півпляшки коньяку і недопите мартіні. Це вони вдвох із чоловіком святкували і при тому «добре», як вона вважає, закушували: картопля, м’ясо, оселедець під шубою, холодець, ковбаса, канапки, торт. Мені погано вже від самого цього перелічування, уявляєш, як це – намішати стільки різних продуктів і видів алкоголю? А ти переживаєш через зайвий келих мартіні.

Альона мала рацію, у таких розмовах через побутові деталі добре проступала несхожість того, що різні люди вкладають у ті чи інші поняття. «Зовсім трохи» випивки і закуски у вищенаведеному переліку теж було для Юстини недосяжно великою кількістю, вона ніколи не змішувала напоїв, як і наїдків у таких несумісних пропорціях. Натомість швидко звикала до певної регулярності й усвідомлювала, що їй загрожував саме цей тип узалежнення від алкоголю, і ще невідомо, хто б отримав першість, якби вирахувати кількість випитого протягом певного проміжку часу – вона чи хтось, хто час від часу напивався та об’їдався до безпам’ятства, зате потім довго не міг навіть згадувати про випивку та закуску. Мабуть, це просто були різні варіанти одного й того самого – тихого побутового алкоголізму, який зазвичай характеризують словом «не п’є»: календарно-обрядові застілля, кожне з яких неминуче призводить якщо не до бодуна, то принаймні до розладу шлунка – або помірне, зате регулярне вживання слабоалкогольних напоїв. Незмінною залишається лише глибока переконаність, що все це «нормально», «небагато» і «не страшно». Проблемою це ставало лише тоді, коли регулярність перетворювалася на щоденність. Причому сама жертва проблеми вже не зауважувала або ж продовжувала щиро заперечувати. Зате для оточення все різко мінялося. І траплялося це зазвичай «несподівано», просто поступово нездоланна аргументація самовиправдань ставала дедалі більш гротескною, аж поки не відмінялася і сама необхідність самовиправдань.

Іноді вона говорила про це з Альоною, як ось тепер, але усвідомлювала, що очікує від Альони саме такої відповіді і зовсім не хоче почути підтвердження власних побоювань. Так, ніби факти можуть змінюватися залежно від того, підтверджуємо ми їх чи заперечуємо.

Але Юстина вже давно пересвідчилася в тому, що самі факти змінювати немає потреби, достатньо змінити власне ставлення. Точніше, переконати себе, що змінюєш чи що здатна змінити. Хоча насправді їй давно не хотілося перевіряти, чи дійсно вона все ще здатна впливати на те, які саме рішення приймає.

Особливо помітно все було, як завжди, на дрібницях. Скажімо, якщо Юстині виписували ліки, вона насамперед шукала в інструкції інформацію про те, чи сумісні ці ліки з алкоголем, а якщо вони були несумісні, то намагалася втиснути курс між понеділком і п’ятницею, щоб «не псувати собі вихідні», як вона це називала. А часом, якщо завершити курс до вихідних не вдавалося, то вона просто переставала пити ліки на цей час, відновлюючи лікування з понеділка, хоча це й загрожувало зменшенням ефективності. І хоча ніхто її про це не питав, сама собі Юстина намагалася якось аргументувати таке рішення. Наприклад, бажанням зменшити алергійні прояви, які спричинялися ліками, чи спробою досягнути ефекту, не завершуючи курсу, або вигадувала і якісь зовсім не переконливі причини, але ніколи не говорила сама собі прямо, чому вирішила саме так.

При цьому вона давно помітила, що сам факт відмови від алкоголю не викликає у неї спротиву. Тобто якщо вона вирішила не пити кілька днів або і тиждень, то спокійно витримувала це, не зауважуючи, скільки днів минуло, і не відчувала жодного дискомфорту. Муляла її необхідність прийняти таке рішення, а не факт його виконання.